Читати книгу - "Видозмінений вуглець"

— Хто хотів?

— Люди. Суспільство, — вона нетерпляче змахнула рукою. — Та хто завгодно. Колись така можливість була. Замовлення поштою, віртуальні супермаркети, автоматизовані дебетові системи. Це можна було зробити, а цього так і не сталося. Про що це свідчить?

Мені було двадцять два роки, я перейшов з вуличних банд Новопешта в рядові корпусу піхоти, і це мені ні про що не свідчило. Карлайл побачила мій порожній погляд і зітхнула.

— Це свідчить про любов людей до шопінгу. Про те, що він задовольняє певну генетично закладену базову потребу у привласненні. Потребу, яку ми успадкували від своїх предків — мисливців і збирачів. О, найважливіші в господарстві товари можна купувати у спеціальних автоматизованих магазинах, а для бідних на маргінесі є механічні системи роздачі харчів. Але при цьому також існує безліч комерційних центрів і спеціалізованих ринків їжі та кустарних товарів, на які потрібно ходити особисто. І чому б люди це робили, якби не насолоджувалися цим?

Я, мабуть, знизав плечима, зберігаючи юнацький спокій.

— Шопінг — це фізична взаємодія, виконання ролі, в якій потрібно приймати рішення, задоволення бажання привласнювати, а також потягу до подальшого привласнення, прагнення розвідувати. Блін, якщо замислитися, то це, в принципі, дуже по-людськи. Таку, ти маєш навчитися це любити. Ну, тобто можна перетнути весь архіпелаг на повітряній подушці, при цьому навіть мокнути не треба. Але ж плавання від цього не перестає приносити просте задоволення, хіба ні? Навчися доброго шопінгу, Таку. Стань гнучким. Насолоджуйся невизначеністю.

Насолоди я тоді все-таки не відчував, але не став здаватись і зберігав гнучкість, дотримуючись кредо Сереніті Карлайл. Спершу я не надто цілеспрямовано шукав надміцну водонепроникну куртку, але до якоїсь крамниці врешті-решт зайшов заради пари туристичних черевиків для прогулянок у будь-якій місцевості.

Після черевиків з’явилися вільні чорні штани та забезпечена ізоляцією футболка для активного відпочинку з ферментними ущільнювачами, що тягнулися від талії аж до вузького круглого вирізу під горло. Варіації на тему цього прикиду я вже бачив на вулицях Бей-Сіті разів зі сто. Поверхнева асиміляція. Підійде. Після нетривалих похмільних роздумів я додав зухвалу бандану з червоного шовку на лоба у стилі новопештських банд. Це не надто сприяло асиміляції, але пасувало до невизначено-бентежного роздратування, що зростало в мені відучора. Я викинув Банкрофтів літній костюм на смітник на вулиці й залишив біля нього Банкрофтові черевики.

Перед цим я обшукав кишені куртки та знайшов дві картки — від лікарки з Центру Бей-Сіті та від Банкрофтової майстерні зброї.

Як виявилося, Ларкін і Ґрін — це не прізвища двох зброярів, а назви двох вулиць, які перетиналися на зеленому схилі під назвою Рашн-Гілл. У автотаксі була коротка інформація про цей район для відвідувачів, але я її пропустив. Непримітний фасад майстерні «Ларкін і Ґрін — збройна майстерня, заснована 2203 року» був розташований на розі та простягався на кожній вулиці менш ніж на півдюжини метрів, але обабіч нього стояли сховані за жалюзі блоки, які скидалися на прибудови. Я пробрався за доглянуті дерев’яні двері у прохолодне приміщення, в якому пахло мастилом.

Усередині цей заклад видався мені схожим на штурманську в Сантач-Гаусі. Там був простір, а з високих вікон на двох поверхах щедро лилося світло. Перший поверх було прибрано та замінено на широку галерею з чотирьох боків, яка виходила на цокольний поверх. Стіни були обвішані пласкими стендами, а в просторі під консольною частиною галереї стояли важкі, вкриті склом візки, що виконували ту саму функцію. В повітрі злегка відчувався гострий запах модифікатора навколишнього середовища, під збройним мастилом ховався аромат старих дерев, а підлога під моїми новими черевиками була застелена килимом.

Над огорожею галереї з’явилося обличчя з чорного заліза. На місці очей у нього горіли зелені фоторецептори.

— Вам чимось допомогти, сер?

— Я — Такеші Ковач. Я від Лоренса Банкрофта, — відповів я, захиливши голову, щоб поглянути в очі людроїду. — Я шукаю озброєння.

— Звісно, сер, — у нього був рівний чоловічий голос, в якому я не помітив жодних інфразвукових частот для допомоги продажам. — Пан Банкрофт сказав, що ви прийдете. У мене зараз клієнт, та невдовзі я спущуся. Прошу, влаштовуйтеся зручно. Ліворуч від вас стільці, а ще є бар із закусками. Пригощайтеся, будь ласка.

Голова зникла, і знову почалася стишена розмова, яку я ледве завважив на вході. Я знайшов бар із закусками, побачив там запас алкоголю та цигарок і похапцем його зачинив. Знеболювальні дещо притлумили похмілля від Злиття-Дев’ять, але сил для подальшого зловживання в мене не було. Я не без шоку усвідомив, що ще не викурив за цей день жодної цигарки. Підібрів до найближчої вітрини й поглянув на добірку самурайських мечів. До їхніх піхов були причеплені бірки з датами. Деякі мечі були старші за мене.

На наступній вітрині була стійка з брунатною та сірою стрілецькою зброєю, яку, судячи з вигляду, швидше виростили, ніж виготовили. Її дула визирали з обгорток, що відзначалися природними вигинами та злегка розширювалися назад, у бік руків’їв. Ця зброя також була датована попереднім століттям. Намагаючись розшифрувати кучеряве гравірування на одному стволі, я почув за спиною металеві кроки на сходах.

— Панові щось припало до душі?

Я повернувся до людроїда, що наближався. Усе його тіло складалося з однакового начищеного гарматного металу, з якого була сформована мускулатура архетипової людини чоловічої статі. Бракувало лише геніталій. Обличчя в нього було видовжене й худе, з досить тонкими рисами, щоби привертати увагу попри нерухомість. На голові було вирізьблено борозни, що імітували густе волосся, зачесане назад. На грудях був штамп — майже стертий напис «Марс-Експо 2076».

— Я просто дивлюся, — промовив я й показав на вогнепальну зброю. — Вони що, з дерева?

Зелені фоторецептори серйозно мене оглянули.

— Правильно, сер. Приклади зроблено з гібриду бука. Уся ця зброя виготовлена вручну. «Калашников», «Пурдью» та «Беретта». У нас тут представлені всі європейські доми. Який з них цікавив пана?

Я озирнувся. Форми цієї зброї відзначалися незвичною поетичністю, чимось середнім між функціональною відвертістю та природньою грацією, чимось таким, що просто вимагало турботи. Використання.

— Вони для мене дещо ошатні. Я думав про щось трохи практичніше.

— Звісно, сер. Можна вважати, що пан — не новачок у цій сфері?

Я широко всміхнувся машині.

— Можна так вважати.

— Тоді, може, пан не проти сказати мені, чому він надавав перевагу в минулому?

— «Сміт і Вессон», «Маґнум», 11 міліметрів. «Інґрем 40» для стрілоподібних куль. Частинкомет «Сонцеструм». Але не в цьому чохлі.

Зелені рецептори засяяли. Жодних коментарів. Можливо, він не був запрограмований на невимушені розмови