Читати книгу - "В моїх думках, Ясміна Лав"

— Він не сказав. Але я помітила, що ключів від заміського будинку немає на місці.

Чорт! Не може бути!

Скидаю виклик і набираю брата. Не бере.

Не вірю. Не могла Саша з ним поїхати. 

Чи могла?

Згадую радісне обличчя Ярослава. Блять!

Кидаю на стіл кілька купюр і звалюю з ресторану.

Жену машину до виїзду з міста.

Їхати майже годину. Сука!

Б'ю у кермо долонею, скриплячи зубами. Не полишаю спроб додзвонитись до Саші. І кожен гудок зводить з розуму.

Брат не звик програвати, і це мене насторожує. Але ж він не покидьок якийсь, щоб силою брати дівчину.

Чому ж тоді мене так трясе?

Я боюся за неї. Боюся, як ніколи в житті.

Треба було їй розказати про те парі. Але я не думав, що дійде до такого.Чорт забирай!

До будинку залишається не більше двадцяти хвилин. Педаль газу втискаю у підлогу. 

Я вб'ю його, якщо щось станеться з Сашею.

Не подивлюсь, що мій брат.

Думки переплітаються у голові. Не можу правильно мислити. Єдине, що розумію чітко: я повинен встигнути.

Доїжджаючи до потрібних воріт, вилітаю з автомобіля. Хвіртка відчинена. Це означає, що вони тут.

У домі світить світло на обох поверхах. Залітаю у двері, потім у вітальню. Нікого. На кухні порожньо.

Як раптом чую її сміх.

Ноги самі несуть мене на другий поверх. Чую, як Саша щось говорить, але не розбираю слів. Звуки доносяться зі спальні, і я мало не вибиваю двері, заходячи всередину.

Одразу чіпляюсь поглядом за Ярослава. Брат у джинсах, без футболки, лежить на ліжку. 

Побачивши мене, мало не підстрибує і починає щось молоти, але я не чую його слів.

Дивлюсь на мою Принцесу.

Сидить у кріслі, усміхається. Одягнена. Видихаю. Але щось не так...

Придивляюсь до дівчини. Блять, та вона ж п'яна!

— Якого… ти тут робиш?! — кричить мені над вухом Ярик.

— Це ти що робиш?! — гарчу, штовхаючи хлопця.

Підходжу до Саші, сідаю перед нею на коліна і зазираю в очі. 

Погляд розфокусований, щоки горять, важко дихає і не перестає усміхатися. Та вона зовсім не при тямі.

— Яким хером ти її накачав?! — ричу, тримаючи дівчину за руки.

— Не твоє діло! І взагалі, це моя дівчина.

Малий покидьок. Підіймаюся і швидко підходжу до брата. Хапаю за шию, притискаю до стіни, і рука сама стискається в кулак.

Блять, так і хочеться врізати йому!

Але я стримуюся. Ледве.

— Бро, та ти що... Нічого такого! Екстезі підмішав, і все, — мимрить брат, бігаючи очима по кімнаті.

Шукає шляхи відступу. Засранець.

— Скільки ти їй підмішав?

— Дві пігулки. 

— Одягайся, і щоб я тебе тут не бачив.

Ярик зривається з місця, щойно я його відпускаю. Хапає футболку, куртку і йде до дверей.

Повертаюся до Сашки.

Відкинула голову на крісло, ротик відкритий і майже вигинається, так і приковуючи погляд.

Блять, сучий син.

— Все добре, дівчинко...

Шепочу і торкаюся її долоні. Дівчина відразу реагує. Підсуваюся ближче, опускає голову мені на плече.

— Давиде, — манить голосом.

Стримуватися стає важче. Член сіпається на рухи дівчинки. Я хочу її, наче божевільний. Але не зараз. Не в такому стані.

— Я чекала тебе, — шепоче Саша.

— Я прийшов, усе добре.

— Поцілуй мене ще раз, — її солодкі губки вигинаються у привабливій усмішці.

Торкаюся її волосся, погладжую плечі, а вона муркоче, вмостившись у моїх руках.

Така маленька, ніжна...

Від неї пахне фруктами й трохи алкоголем. Її запах зводить з розуму.

— Я так хочу спати, — ледве вимовляє Саша.

Підіймаю її на руки й несу до ліжка. Вкладаю на білосніжні простирадла, і дівчинка скручується калачиком. Накриваю її теплою ковдрою і сиджу поруч у кріслі, спостерігаючи, як вона засинає.

Хочу завжди бачити її. Відчувати її близькість. Знати, що вона поруч.

Якщо це не кохання, тоді що це?

Не думав, що зможу знову закохатися. Після зради я відчував такий біль і спустошення. Тоді заприсягся, що не впущу нікого у своє серце.А Саша змогла мене розбудити. І я не втрачу її, чого б мені це не вартувало.

***