Читати книгу - "Всі барви неба, Хелена Власенко"

 Марти вдома не було. Ліна роззулась і пішла на кухню, щоб випустити кошеня і знайти посудину для молока. За пів години вона сиділа за столом і вечеряла, а маленький клубочок мирно спав у неї на колінах. В коридорі відчинилися двері і за хвильку почувся голос Марти:

-          Ліна, ти вже вдома?

-          А хто, по-твоєму, відчинив двері? - крикнула дівчина.

Марта зайшла на кухню і важко сіла перед Ліною.

-          Мало там що. Може грабіжник чи я зранку забула зачинити , - вона відкинула голову назад і застогнала. - Як же я втомилася. День шалений, ще й година в забитому, душному транспорті... Зроби мені чай, будь другом.

-          Зроблю, тільки подержи оцей клубок, - Ліна, посміхаючись, взяла котеня, яке від звуку голосів прокинулось і переклала його на коліна до ошелешеної Марти.

-          Це що таке? – спитала подруга.

-          Кошеня, - вдаючи нерозуміння, відповіла Ліна і відвернулась, щоб ввімкнути чайник.

-          Та я бачу, що не жираф, - з сарказмом відповіла Марта. - Воно звідки взялося?

-          Дорогою додому трапилось мені. Я не змогла кинути напризволяще, - Ліна розвернулась до подруги і сперлася об край стільниці.

-          І що ти думаєш з ним робити? – обережно спитала Марта.

-          Не знаю, думала може ти щось порадиш, - знизала плечима Ліна.

Марта не відповідала, наче щось обдумувала.

-          Може ти і ім’я вже йому придумала? – трохи згодом спитала.

-          Нічого я не придумувала та й я не знаю кішка це чи кіт.

-          Ну якщо проблема в цьому... – Марта з виглядом знавця, взялася оглядати кошеня. - Це кіт. То як назвеш?

-          Як ти знаєш? – здивованими очима подивилась на неї Ліна.

-          Це знання я передам своїм внукам в спадок, - засміялась Марта.

В чайнику закипіла вода і Ліна взялася робити подрузі чай.

-          То що, як зватимеш нашого...ой, твого домашнього улюбленця?

-          Я не думала його залишати. Як-не-як, це відповідальність.

Трошки помовчавши під скептичним поглядом Марти додала, посміхаючись:

-          Але я б назвала його Семен.

-          Ага, я так і знала. Тобі ж хочеться його залишити, - засміялась подруга.

-          Немає значення, що мені хочеться. Тут і ти живеш, - просто відповіла Ліна, знизуючи плечима.

 Марта мовчки гладила кошеня в себе на колінах. Ліна поставила перед нею чашку з чаєм. Подруга підняла погляд від маленького звірятка і подивилась кудись в даль, явно хотіла щось сказати, але вагалася.

-          Ліна, давно вже хочу з тобою поговорити про дещо, - таки зібравшись з духом, наважилась заговорити Марта. - Ми з Максом вирішили жити разом і я з’їду.

-          Оййй, ну ти мене злякала. Я вже собі надумала, - видихнула Ліна.

-          То ти не проти? Ти справишся? – з надією в голосі спитала Марта.

-          Ти про що? Я не маленька. Звісно справлюсь.

-          Та я не про те. Ми з Максимом вже давно плануємо спільне життя, але я не могла залишити тебе саму після ... ну ти знаєш, - обережно заговорила Марта і поспіхом продовжила, щоб не дати можливості подрузі задуматись, - але я бачу, що ти молодець. Вернулась до нормального життя, - і винувато подивилась спід лоба, - вибач.

-          Марта, ти чого!!! Я тепер не зможу спати спокійно знаючи, що ви стільки часу через мене згаяли. Звісно я дам собі раду.

Ліна встала, підійшла до подруги і обняла за спину.

-          Я так рада за вас, - прошепотіла з сльозами на очах, але згодом, засміявшись, додала. - Ви такі класні. Бажаю вам не сваритися через сидіння унітазу, брудний посуд чи хропіння.

Марта поклала свою руку на Лінине зап’ястя в себе на плечі:

-          Дякую подруго. Постараємося не сваритися.

-          Це тобі дякую. Щоб я без тебе робила, - Ліна ще раз міцніше стиснула Марту в обіймах і вернулась до свого стільця.

-          А Семена ти не збираєшся забирати? – посміхнулась Марта.

-          Я милосердно дозволяю тобі набутись з ним, поки ти не переїхала, - урочисто відповіла Ліна.

-          Яка ти добра, - закотила очі подруга і подивилась на кошеня. – Ну що, Семен, тепер ця пані твоя турбота.