Читати книгу - "Ти нікому не розкажеш, Олекса Мун (Alexa Moon)"

Аліса вправно переводить розмову на іншу тему, чим дивує мене. Саме на цей момент я розумію, що таке жіноча солідарність.

Влад окидає дружину пильним поглядом та сідає поряд.

— Я не винен у тому, що наша медицина настільки убога й мені доводиться все контролювати, — перекладає погляд на мене, шукаючи в моїх очах зачіпку попередньої розмови.

Марно. Аліса впевнено перетягує ковдру на себе.
Аріс зупиняється позаду. Упирається ліктями в спинку стільця і ​​починає грати з моїм волоссям.

— А пологи, — Аліса займає всю його увагу, гладячи хлопця по щоці, — самі пологи нашої дочки, ти теж приймеш? — грайливо дивиться на нього.

— Якщо знадобиться, то — так! — без тіні сумніву відповідає хлопець. Перехоплює її руки, цілує долоню.

У коридорі чути кроки, а потім в кімнаті з'являється Настя. Дівчина ставить на стіл пляшку шампанського та кілька разів проводить пальцями по сплутаному волоссі, пригладжуючи його.

Намагаюся не дивитись на дівчинку. Повертаюся до Аріса, той ховає єхидну посмішку. Тягнеться за пляшкою, щоб відкрити її.

— Я завжди казав: яскравий оргазм — панацея від будь-якого неврозу! — задоволено вимовляє Влад, оглядаючи ледве помітні зміни в її одязі.

— Заткнися! — гарчить на нього білявка. — Чи ти заздриш? Скільки тобі ще доведеться утримуватись, три-чотири місяці?

— Ти в моє ліжко не лізь? — Влад вирівнюється. У його погляді з'являється погана темрява.

— А ти в моє — не лізь! — упирається руками в стіл, нависаючи. Але через маленький зріст та мініатюрну фігурку виходить не особливо загрозливо.

БАХ!

Поруч зі мною ляскає пробка, що вилетіла і всі замовкають.

— Пиріг готовий! — Короп заходить слідом. Дивиться на свою дівчину та друга. — Що знову?

— Нічого! Давай сюди цей пиріг! — Влад тягне руки до блюда, ніби нічого не сталося. — Я, можна сказати, тільки заради нього прийшов сюди.

Не можу стримати своє здивування, тут відбувається щось ненормальне. Як настільки різні люди можуть перебувати в одній кімнаті?

Вони щойно були готові одне одному обличчя подряпати, а зараз продовжують трапезу, як ні в чому не бувало.

По черзі дивлюся на кожного і зрештою зупиняюся на Арісі. Він наближається до мене та притискається до моїх губ своїми, нагороджуючи легким поцілунком. Заспокійливим поцілунком.

— Це нормально, Софа! — усувається, змушуючи зазирнути у мерехтіння карих очей. Воно заражає. Заповнює мене повністю. І мені більше не важливо, де я перебуваю.

Цей трепет усередині мене… він розливається теплими хвилями, витісняючи з голови всі непотрібні запитання. Як він це робить? Чому він має такий сильний вплив на мене?

— Ще трохи й ми поїдемо додому, — поправляє моє волосся, непомітно нашіптуючи на вухо. — Я обіцяю відповісти на будь-які твої запитання.