Читати книгу - "Воїн-5. Місто мертвих, Олег Говда"

Тім мав рацію. Щойно з'явилися перші «хмарки», як у кількох місцях над тріщинами виникли черепи, у іржавих, характерних для довгоживучих шоломах. Без наносників, зате із навушниками. А ще хвилиною згодом у нас полетіли перші стріли. Вчасно Фревардін мені щит підкинув. Ой, як вчасно.

Наконечник ударився об щит із несподіваною силою. Звичайно, з ударом молота чи сокири не порівняти, але навіть у руку трохи віддало.

Я швидко пригнувся, щоб щит прикривав мене повністю, і нахилив голову, дивлячись з-під чола.

— Тримайся позаду, — порадив Захірду. — Кольчужка в тебе знатна, але ельфи можуть мати і бронебійні.

Гном кивнув і сховався за моєю спиною.

Подивився на інших… Тім створив перед собою щось, що нагадувало маленький вихор, на вигляд зовсім ефемерний, але тим не менш, на моїх очах одна зі стріл уткнулася в нього, як у дошку, і застрягла, як ще кілька її попередниць.

Відкрито воював лише Хазяїн. Оскільки шкура троля була для стріл надто товстою, щоб завдати хоч якогось більш-менш серйозного поранення, він лише невдоволено бурчав, висмикуючи їх із себе і з тріском зминав у лапах. Тільки тріски сипалися.

— Не чекай! — крикнув йому. — Кидай камінням!

Троль, схоже, отримавши кілька розносів за самостійні дії, зараз тільки і чекав команди.

— Добре… — гаркнув задоволено, підхопив із землі першу-ліпшу каменюку, що підвернулася під лапу, і з усієї сили шарахнув нею в найближчого лучника. Камінь з такою силою врізався в грудну клітку скелета, що пробив її наскрізь, залишаючи між ребрами дірку, в яку можна було б просунути голову. На жаль, мерцеві ця рана анітрохи не зашкодила. Він лише смикнувся і потягнув із сагайдака чергову стрілу.

— В голову цілься! Тіме! Поясни!

Переконавшись, що товариші моєї допомоги не потребують, і сяк-так справляються самі, зосередив увагу на своїх ворогах.

Парочка кістяних лучників безперервно пускали стріли в мій бік, ніби поставили собі завдання будь-якою ціною пробити щит. Але той не піддавався. Наконечники скреготали по ньому, але навіть подряпин не залишали, незважаючи на те, що останні стріли били майже впритул.

Ну що ж... Самі напросилися.

Поки вирішував, з котрого почати, Захірд вискочив з-за спини і з гучним криком запустив у того, що стояв ліворуч, молотом. Промазати з відстані кілька кроків дуже складно. Гном і не схибив. Молот зніс череп скелета, неначе більярдна куля. А на мить пізніше й інші кістки обсипалися з тихим шерехом.

— Бий гадів! — закричав я, натхненний таким прикладом, і стрибнув уперед, скорочуючи дистанцію. Потім, навіть не змінюючи позиції, штовхнув лучника щитом.

Зі звичайним противником такий фінт, може, і не був би ефективним, але при різниці у вазі між мною і «суповим набором», лучник відлетів від поштовху кроків на п1ять і приземлився на таз. Навіть у сидячому положенні він ще спробував накласти на тятиву стрілу, але я теж не дрімав. Меч, з приємним для слуху, шелестом ударив навскоси, зрізуючи не лише череп, а й ліву ключицю.

— Не буди лихо поки тихо, — замість епітафії пробурчав я, знову окидаючи поглядом поле бою.

— Не давайте їм вибратися! — закричав Тім. — Не чекайте! Бийте, поки вони ще в землі!

Я не одразу зрозумів, про що він, але потім побачив і сам: над тріщинами показалося ще десятка півтора шоломів. Не знаю, чому вони відстали від своїх товаришів, та це й не мало значення. Зараз і справді було важливо не дати їм вибратися назовні.

Захірд збагнув швидше і вже бив молотом по найближчому шолому.

— Хазяїне! Топчи їх! Дивись, як я роблю! — командував далі маг. Що й зрозуміло. Залишаючись віддалік, він краще за нас усіх бачив те, що відбувається, цілком.

— Добре!

Троль підбіг до найближчого черепа, але топтати не став, а зафутболив його з розбігу, як м'яч при пенальті, так що череп відлетів далеко за межі зони, що очищається. Що називається, порадь дурневі поклони бити...

— Ні! Не так! — скрикнув Тім, але вже було пізно. Там, куди полетів череп, гладка, мов скло, поверхня вже пішла тріщинами.

— Бийте цих! — крикнув маг нам. — Я зараз решту віялом життя притримаю. — Швидше! Не спіть!

Тім правий. Що очікує нас у наступній зоні, зараз не важливо. Проблеми треба вирішувати у міру надходження. І я зосередився на кістяних лучниках, що вибиралися навколо мене. Як і Захірд…

Ми носилися між черепами, що стирчали з землі, і лупили по них з усієї сили, не шкодуючи рук. Головне завдання було виграти час, а для цього годився єдиний спосіб: один удар — мінус один кістяний лучник. Решта потім. Як то кажуть, поживемо — побачимо.

Легкий, лагідний вітерець повіяв ззаду, коротким дотиком знімаючи втому, що накопичилася, і надаючи м'язам пружну силу. А за мить пізніше, спереду почувся рик люті.

Відриваю погляд від голів і бюстів, що стирчать з тріщин.

Ух ти! Нічого собі… Оце накликали…

На тій ділянці, яку ненароком розворушила троль, стоять три двометрові залізні боввани. Як у музеї… Повна готична броня чорного, як вороняче крило, кольору. Такі ж щит та меч-бастард. І тільки в прорізах забрала мерехтить червонуватий вогонь, немов у ліхтарях «кажан». Лицарі смерті…