Читати книгу - "Сварлива рок-зірка в літах, Рік Вейкман (Wakeman)"

О, чорт.

- І у них виступлять Едвард Хіт і Майкл Фут, кілька лордів також виступають з промовами… начебто, буде хтось з королівського сімейства…

О чорт.

- Це подія стала вимагати високої безпеки, там будуть суворі критерії входу, буде присутня охорона…

І знову чорт.

Я пояснив своєму агенту, що сталося, і що навіть якщо я зможу знайти продавця чоловічого одягу, я не зможу встигнути вчасно, а про неявку не могло бути й мови, оскільки я мав зіграти "Ті, що пішли, але не забуті". Вирішивши з’явитися вчасно – хоч і в моєму костюмі для гольфу – і триматися тихо, я поставив роллс на стоянці і попрямував до церкви у Вестмінстері, де проходила служба. Підійшовши, я помітив бічні двері і, відчувши порятунок, задумав хитрий план. Я мав би перехопити сина леді Бредфорд, Річарда, пояснити нещасливі обставини та запропонувати,що я проскочу через бічні двері й сяду біля органу, де я міг би сидіти й відносно ховатися, доки не оголосить мій твір, який я міг би потім зіграти , а відразу ж по тому втекти. Таким чином ніхто не побачить моїх грандіозних штанів для гольфу в клітку. Коли я наблизився до церкви, усі, кого я побачив, були одягнені або дуже офіційно, або у візитки. Я ж був одягнений як Ведмідь Руперт[27].

Потім я помітив Річарда Бредфорда… який мене вже помітив.

Він був приголомшений.

Я пояснив йому свій хитрий план.

Не добре.

Бічні двері були замкнені з міркувань безпеки.

Хапаючись за проблиск надії, я подумав про себе: "Принаймні вони, ймовірно, поставлять мене біля першого ряду, щоб я міг швидко підійти до органу та сховатися за ним".

- То де я сиджу, Річард?

- Ззаду, Рік.

Отже, у задній частині цієї церкви сидів Ведмідь Руперт, поруч із лордами, леді, політиками та суддями.

Мені було так соромно.

Принаймні вони могли б оголосити мій твір більш стримано, подумав я...

…І саме тоді Едвард Хіт підвівся, щоб представити мене…

Він згадав, що однією з улюблених благодійних організацій леді Бредфорд була Music Therapy, як вона любила рок-музикантів і "завжди аплодувала їхній чудовій роботі"… одним із таких музикантів є Рік Вейкман, який написав музичний твір під назвою Gone But Not Forgotten, який їй дуже подобався, і який він збирається зараз виконати.

Це був сигнал для Ведмедя Руперта: він підвівся й пройшов весь шлях із задньої частини церкви, повільно, болісно, агонізуючи до передньої частини церкви, де був орган. Здавалося, мені знадобився близько року, щоб потрапити туди. Тиша була оглушливою, хоча я почув дивний коментар пошепки, коли проходив повз ряди лав.

"Це, очевидно, наркотики", — пам'ятаю я.

Орган був за огорожею, і коли я підійшов до маленької калитки, яку мені треба було відкрити, щоб пройти до інструменту, я виявив, що вона замкнені. Я трусив її, брязкав нею, лаявся собі під ніс, а потім через хвилину чи близько того хронічного збентеження Ведмідь Руперт підняв ногу й заліз усередину.

Я зіграв твір, і все пройшло добре. Однак я не збирався повертатися на своє місце, тому я просто сидів там до кінця служби. Пізніше біля церкви до мене підходили люди у всьому цьому офіційному одязі, просячи сфотографуватися з Ведмедем Рупертом, це було неймовірно. На задньому плані я бачив Річарда Бредфорда, який заходився від сміху; зрештою він підійшов. Після того, що, на мою думку, стало чимось на зразок фіаско, я справді дуже хвилювався, що він скаже ...

- Рік, дуже тобі дякую. Моя мама була б у захваті.