Читати книгу - "Сад кісток, Володимир Пірогов"

— Так, сер.

Коли доктор С’ювол вийшов із кімнати, Чарльз неохоче потягнувся по скальпель. Дивлячись на їхнього ірландця, що поспішно розкладався, він вагався, його скальпель зависнув над кишечником. А коли він уже майже зібрався з силами, несподівано шматок легені перелетів через стіл і ляпнувся йому на груди. Він скрикнув і відскочив назад, шалено струшуючи криваву масу.

Едвард розсміявся.

— Ти чув доктора С’ювола. Практикуйся.

— Заради Бога, Едварде!

— Ти б бачив своє обличчя, Чарлі. Ти що, думав, що я жбурнув у тебе скорпіона?

За відсутності доктора С’ювола студенти шаленіли. Фляга віскі почала ходити по колу. Юнаки за сусіднім столом підперли свій труп, щоб він сидів, і всунули йому до рота запалену сигару. Дим звивався коло незрячих очей.

— Це огидно, — вигукнув Чарльз, — я не можу цього робити, — він поклав лезо. — Я ніколи не хотів бути лікарем.

— Коли ти збирався повідомити свого дядечка? — спитав Едвард.

Вибух реготу почувся з іншого краю приміщення, де капелюх одного зі студентів опинився на голові мертвої жінки. Але Чарльз не міг відірвати погляд від ірландця, чия ліва рука, що неправильно зрослася, та кривий хребет були німими свідками його сповненого болю життя.

— Нумо, Чарлі, — підбадьорював Венделл, протягуючи йому скальпель, — у цьому немає нічого страшного, головне почати. Не дамо згинути цьому ірландцю задарма. Він має нас багато чого навчити.

— Що б іще ти міг казати, Венделле? Ти полюбляєш такі речі.

— Ми вже видалили сальник. Ти можеш зробити резекцію тонкої кишки.

Коли Чарльз поглянув на протягнутий йому скальпель, хтось презирливо крикнув:

— Чарлі! Не знепритомній знову.

Почервонівши, Чарльз узяв ніж. Зі скривленим обличчям він почав різати. Але це не була майстерна резекція, це була варварська рубка, його лезо шматувало кишку, випускаючи назовні такий жахливий сморід, що Норріс відсахнувся, затикаючи носа рукою, щоб хоч якось придушити запах.

— Зупинись, — вигукнув Венделл. Він схопив Чарльза за руку, але його друг продовжував розмахувати скальпелем, — ти перетворюєш його на місиво.

— Ти сам сказав мені різати. Ти сказав мені практикуватися. Це те, про що мій дядечко завжди мені каже — що лікар без практики нічого не вартий.

— Ми — не твій дядечко, ми — твої друзі. Тож припини.

Чарльз віджбурнув свій скальпель. Його зойк загубився у несамовитому бедламі, який влаштували молоді люди, яким дали таке жахливе завдання, на яке єдиною здоровою реакцією могла бути лише така легковажність.

Норріс підняв скальпель і тихо спитав:

— З тобою все гаразд, Чарльзе?

— Усе добре, — Чарльз важко зітхнув, — зі мною все добре. Студент, який пильнував коло дверей, раптово зашипів: — С’ювол повертається!

Миттєво у кімнаті повисла тиша. Трупи повернулися на свої місця. Коли доктор С’ювол увійшов до кімнати, він побачив лише старанних студентів із серйозними обличчями. Він вирушив просто до столу Норріса і зупинився, споглядаючи пошматований кишечник.

— Що, в біса, тут трапилось? — він з відразою подивився на чотирьох студентів. — Хто влаштував цю різанину?

Чарльз був близький до того, щоб розплакатися. Кожен день приносив йому нові приниження, нові можливості виявити свою жалюгідність. Під пильним поглядом С’ювола він був на межі істерики.

Едвард почав говорити надто енергійно:

— Містер Лекевей намагався зробити резекцію тонкої кишки, сер, але...

— Це моя провина, — перебив його Норріс.

С’ювол подивився на нього з недовірою.

— Містере Маршалл?

— Це... це був невдалий жарт. Чарльз і я... так, це зайшло занадто далеко, і ми просимо пробачення. Так, Чарльзе?

Доктор С’ювол кілька секунд дивився на Норріса.

— Зважаючи на ваші помітні успіхи у резекції, цей прикрий факт дуже засмучує мене. Не розчаровуйте мене більше.

— Не буду, сер.

— Мені сказали, що доктор Гренвілл бажає вас бачити, містере Маршалл. Він чекає у своєму кабінеті.

— Зараз? З якого приводу?

— Пропоную вам з’ясувати це самотужки. Прошу, — С’ювол повернувся до свого класу. — А решті з вас годі блазнювати. Продовжуємо, джентльмени!

Норріс витер фартухом руки і сказав своїм товаришам:

— Маю залишити вас утрьох закінчити з цим старим ірландцем.

— Що у тебе за справи з доктором Гренвіллом? — спитав Венделл.

— Не маю уявлення, — відповів Норріс.

— Професоре Гренвілл?

Декан медичного коледжу відірвав погляд від свого столу. Підсвічений похмурим денним світлом, що падало крізь вікно позаду нього, силует професора нагадував голову лева з гривою жорсткого сивого волосся.

Коли Норріс зупинився у дверях, він відчув, як Альдус Гренвілл вивчає його, і замислився, яка помилка могла спричинити цей виклик. Ще крокуючи довгим коридором, він намагався відшукати у пам’яті випадок, який міг привернути увагу доктора Гренвілла до його персони. Авжеж, це мало бути щось, що Норріс зробив неправильно, інакше чому ще декан міг би помітити одного юнака серед кількох десятків нових студентів, особливо фермерського сина з Бельмонта.

— Проходьте, містере Маршалл. І, будь ласка, зачиніть двері.

Ніяковіючи, Норріс сів. Гренвілл засвітив лампу, і полум’я залило своїм теплим яскравим світлом блискучу поверхню столу, книжкові полиці з вишневого дерева. Силует перетворився на приємне обличчя з густими бакенбардами. Хоча його волосся і було густе, як у молодої людини, воно вже було сиве і надавало ще більшої значущості його і без того видатним рисам. Декан відкинувся у своєму кріслі, і його темні очі, як дві небесні кулі, віддзеркалювали світло лампи.

— Ви були там, у лікарні, — сказав він, — тієї ночі, коли померла Аґнес Пул.

Норріс відсахнувся, раптово усвідомивши, якою зловісною буде тема цієї розмови, і зміг лише кивнути. Убивство сталося шість днів тому, й увесь цей час містом ширились найрізноманітніші чутки з приводу того,