Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Трагедія в трьох діях, Агата Крісті 📚 - Українською

Читати книгу - "Трагедія в трьох діях, Агата Крісті"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Трагедія в трьох діях" автора Агата Крісті. Жанр книги: 💙 Детективи / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 36 37 38 ... 48
Перейти на сторінку:
там, де він її залишив, вдивляючись у вогонь зі зловтішною посмішкою.

Сер Чарльз здригнувся.

«Цій жінці щось відомо, – сказав він собі. – Клянуся, вона щось знає. І не каже… Але що, в біса, вона знає?»

Розділ десятий

Олівер Мендерз

В офісі «Панів Спаєра і Росса» містер Саттертвейт попросив про зустріч з Олівером Мендерзом і передав свою візитівку.

Його провели до невеличної кімнати, де за письмовим столом сидів Олівер.

Молодик підвівся і потиснув Саттертвейтові руку.

– Добре, що ви навідалися до мене, сер, – сказав він.

В тоні його чулося: «Я мушу так сказати, хоча насправді мені страшенно нудно».

Містера Саттертвейта, однак, не так просто було відлякнути. Він сів, задумливо висякався й, визираючи з-за краю носовичка, запитав:

– Бачили ранкові новини?

– Ви про фінансову ситуацію? Ну, долар…

– Я не про долари, – перебив його Саттертвейт. – Про смерть Беббінґтона. Результати ексгумації в Лумуті. Священика отруїли нікотином.

– А, це, так, я бачив. Наша невтомна Еґґ буде рада. Вона від самого початку вважала, що це вбивство.

– Але вас це не цікавить?

– В мене не такі кровожерливі смаки. І взагалі вбивства, – молодик стенув плечима, – це так жорстоко й невигадливо.

– Не завжди, – заперечив містер Саттертвейт.

– Ні? Ну, можливо.

– Залежить від того, хто його скоїв. От якби вбивство скоїли ви, то зробили б це дуже вигадливо.

– Приємно, що ви так думаєте, – протягнув Олівер.

– Але щиро кажучи, синку, я не в захваті від аварії, яку ви інсценували. Та й поліція, наскільки я розумію, теж.

На мить запала тиша, потім на підлогу впала ручка.

Олівер сказав:

– Пробачте, я не зовсім розумію, про що ви.

– Про вашу не надто вигадливу виставу біля Мелфортського абатства. Цікаво дізнатися, нащо ви її влаштували.

Знову запала тиша, а потім Олівер запитав:

– Ви хочете сказати, що поліція мене підозрює?

Містер Саттертвейт кивнув.

– Все це здається досить підозрілим, чи не так? – солодкаво запитав він. – Але у вас, певно, є притомне пояснення.

– В мене є пояснення, – повільно сказав молодик. – Та не знаю, чи притомне.

– Дозволите мені про це судити?

Олівер секунду помовчав, а потім промовив:

– Я прийшов туди саме так, як прийшов, бо сер Бартолом’ю сам запропонував мені цей план.

– Що? – Містер Саттертвейт був приголомшений.

– Трохи дивно, правда? Але так і є. Я отримав від нього лист, в якому він запропонував мені інсценувати аварію і попросити притулку. Він сказав, що не може назвати причин у листі, але пояснить мені все особисто.

– І пояснив?

– Ні, не пояснив… Я потрапив туди якраз перед вечерею. У нас не було можливості поговорити наодинці. А в кінці застілля він помер.

Голос Олівера більше не звучав так знуджено. Він уважно дивився на містера Саттертвейта своїми темними очима. Здавалося, він намагався вловити, яку реакцію викликали його слова.

– А є у вас цей лист?

– Ні, я його розірвав.

– Шкода, – сухо сказав містер Саттертвейт. – І ви нічого не сказали поліції?

– Ні, бо все це звучало б досить фантастично.

– Дійсно, фантастисно.

Саттертвейт похитав головою. Невже Бартолом’ю Стрендж дійсно написав такий лист? Це було дуже несхоже на нього. Було в цій історії щось мелодраматичне, невластиве бадьорому характеру й здоровому ґлуздові лікаря.

Він звів очі на молодика. Олівер досі дивився на нього. Містер Саттертвейт подумав: «Перевіряє, чи повірив я його історії».

Він сказав:

– І сер Бартолом’ю жодним чином не пояснив свого прохання?

– Взагалі жодним.

– Надзвичайна історія.

Олівер мовчав.

– Але все ж ви його послухалися?

В голос Мендерза повернулася втома.

– Це здавалося чимось новеньким серед усієї цієї нудоти. Зізнаюся, мені просто було цікаво.

– Є щось іще? – запитав містер Саттертвейт.

– Що ви маєте на увазі?

Містер Саттертвейт і сам не знав, що він мав на увазі. Його вело якесь темне чуття.

– Ну, я маю на увазі, чи є щось, що може свідчити проти вас?

Запала тиша. Потім молодик стенув плечима.

– Думаю, я можу зняти з душі ще один камінь. Навряд чи та жінка триматиме язика за зубами.

Містер Саттертвейт запитально подивився на нього.

– На ранок після вбивства ми говорили з Ентоні Естор. Я дістав свій гаманець, і з нього випав папірець. Вона підняла його й передала мені.

– І що там було?

– На жаль, вона роздивилася його, перш ніж повернути. То була вирізка з газети – про нікотин. Про те, що це смертельна отрута і так далі.

– А чому ви так зацікавилися цією темою?

– Я й не цікавився. Мабуть, якось поклав цю вирізку до гаманця, але я не пам’ятаю коли. Неприємний випадок, еге ж?

Містер Саттертвейт подумав: «Підозріла історія».

– Мабуть, – вів далі Олівер, – вона розповіла про це поліції?

Саттертвейт похитав головою.

– Не думаю. Я так розумію, вона з тих жінок, яким подобається тримати все при собі. Вона колекціонує деталі.

Раптом Олівер Мендерз нахилився вперед.

– Я ні в чому не винний, я нічого не зробив.

– А я не казав, що ви винні, – м’яко пояснив містер Саттертвейт.

– Але хтось так вважає. Хтось нацькував на мене поліцію.

Містер Саттертвейт похитав головою.

– Ні, ні.

– Тоді чому ви тут?

– Частково тому, що провів невеличке дослідження, – високомовно відповів Саттертвейт, а частково тому, що прийти до вас мені порадив друг.

– І що це за друг?

– Еркюль Пуаро.

– Ах, цей! – вирвалося в Олівера. – Він повернувся в Англію?

– Так.

– І навіщо?

Містер Саттертвейт звівся на ноги.

– А навіщо пес винюхує слід?

І, задоволений своєю відповіддю, він вийшов з кімнати.

Розділ одинадцятий

Пуаро влаштовує вечір хересу

Cидячи в зручному кріслі свого дещо пихатого номера в готелі «Ріц», Еркюль Пуаро слухав.

Еґґ, наче пташка, присіла на руків’я крісла, сер Чарльз стояв перед каміном, а містер Саттертвейт сидів трохи далі, спостерігаючи за присутніми.

– Цілковитий провал, – промовила дівчина.

Пуаро повільно похитав головою.

– Ні, ні, ви перебільшуєте. Щодо зв’язку з містером Беббінґтоном, так, ви не влучили в ціль, але ви зібрали багато іншої цінної інформації.

– Віллз щось знає, – сказав сер Чарльз. – Клянуся, вона щось знає.

– У капітана Дейкеза сумління теж не чисте. І місіс Дейкез відчайдушно потрібні гроші. А сер Бартолом’ю позбавив її останнього шансу їх отримати.

– А що скажете про історію Мендерза? – поцікавився містер Саттертвейт.

– Мені здається, це дуже несхоже на сера Бартолом’ю Стренджа.

– Тобто він бреше? – прямо запитав сер Чарльз.

– Брехня буває різною, – відповів Еркюль Пуаро.

Хвилину-дві детектив помовчав, а потім додав:

– Ця міс Віллз, вона написала п’єсу для міс Саткліфф?

– Так. Наступної середи

1 ... 36 37 38 ... 48
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Трагедія в трьох діях, Агата Крісті», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Трагедія в трьох діях, Агата Крісті"