Читати книгу - "Game over, Олександр Юрійович Есаулов"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Ти знаєш, Рику, я чекати й наздоганяти не люблю, але тут іншого виходу немає. Треба встановлювати чергування й простежити цього таємничого глюка.
- Ну, якщо вже Кадим говорить, що треба чекати, то іншого виходу й справді немає, - Шана мерзлякувато пересмикнула плечима, — на вулиці ж не червень… Банани заквітують не скоро…
- Послухайте, — сказав раптом Оріг, — а давайте біля під’їзду заллємо ковзанку. Маленьку таку… Поки сніг чиститимемо, потім заливати, кататися… Нікому в очі не кинеться… Ну працюють пацани, той нехай працюють.
- Тебе ще тут не запитували! — пирхнув Кадим, якого перспектива втратити цілий день на спорудження якоїсь ковзанки зовсім не гріла.
- А що, — заспокоїв Рик, — мені така пропозиція дуже навіть подобається.
- Ага, — пробурчав Кадим, — бо ковзанка біля твого під’їзду.
А в цей час…
В одній військовій частині пролунав сигнал бойової тривоги. Солдати й офіцери кинулися займати місця відповідно до бойового розкладу. З бойових постів почали потоком надходити доповіді про готовність. Командир полку попередив, що тривога не навчальна. Підкоряючись командам з пульта, розповзлися важкі броньові щити, які прикривають
ракетні пускові шахти. Командир частини набрав секретний телефонний номер і доповів про готовність до бойового пуску.
- Яка тривога? — здивовано запитав начальник. — Ви що там, збожеволіли? Ніхто ніякої тривоги не оголошував! Чи третю світову війну вирішили почати? Негайно дати відбій!
Командир частини дав відбій, але комп’ютери вийшли з-під контролю й продовжили підготовку до пуску ракет. На екранах моніторів з’явилися координати цілей, які підлягали знищенню. І тільки спритність якогось солдата, який зумів відключити основне й резервне джерела живлення, урятувала ситуацію.
На годину пізніше на столичній валютній біржі почалася паніка. Курс долара з невідомих причинах почав стрімко падати, а курс евро рости. Експерти тільки розводили руками й нічого не могли ані зрозуміти, ані зробити. Збанкрутіло кілька великих компаній, банки зазнали величезних збитків. Наприкінці дня на всіх без винятку моніторах біржи з’явилося зображення якогось очкастого обличчя. Обличчя, прямо скажемо, особливою чарівністю не відрізнялося. Воно посміхнулося, оголивши ідеально рівні й сліпучі зуби, і вимовило:
- Хлопці, я пожартував.
Злорадо зареготавши, зображення зблякло й зникло. Після цього вся комп’ютерна мережа почала працювати, наче нічого й не трапилося. Результатом жарту було три банкрутства й один серцевий напад.
РОЗДІЛ З
У засідці
Ухвалене рішення не стали відкладати в довгий ящик. У двірнички баби Сани попросили дві великі дерев’яні лопати й шланг. Хлопчаки зашурували лопатами, а Шана, підключивши шланг до крану на кухні тієї ж баби Сани, почала поливати майбутню ковзанку водою.
- Ковзанку краще заливати теплою водою, — повчала бувала двірничиха Оксана Павлівна, яку малеча називала бабою Саною, - тоді льод буде рівнішим. Тепла вода всі грудочки розтопить, а тількі потім, рівнесенька, замерзне.
Від води піднімалася густа пара. Захоплено працюючи, хлопці не забували спостерігати за вхідними дверима. Ковзанка виходила дуже непогана і навіть більша, ніж планували на початку. Замість маленького майданчика п’ять на п’ять метрів, який бажали залити лише про людське око, вийшов чималий майдан метрів двадцять завдовжки й близько
восьми завширшки. Самі друзі нізащо з таким обсягом робіт за день не впоралися б, але побачивши, що вони роблять корисну справу, до них на допомогу прийшли й інші хлопці, котрі мешкали в цьому будинку, навіть кілька дорослих приєдналися. Відшукався ще один шланг, і справа пішла значно швидше. Коли почало сутеніти, роботу майже закінчили, залишилося залити тільки найдальший куток.
- Як славно! Усі завтра приходьте кататися!
Як виявилося, крім Рика й Шани, ковзанів ні в кого не було!
- Ха! — тільки й міг сказати Рик. — А для чого ми це все робили? Значить так, ковзани діставайте, де хочете, попереду ще цілий вечір. Особливо ти, Орігу. Я не знаю, чи того глюка бачив Васла, але ти мусиш бути тут, як штик. У коричневих куртках і чорних штанях пів-Києва ходять. А в обличчя його тільки ти знаєш.
Уранці компанія зібралася на ковзанці. Усі були з ковзанами, тільки Оріг сумно сказав:
- Ковзани я дістав, тільки вони на розмір менші. Не знаю, що з цього вийде.
Як виявилося, нормально на ковзанах стояли знов-таки лише Шана та Рик, усіх інших Васла оцінив так: «Цей, як його… ну… шок і трепет…»
До того, як вийшли на лід, Рик установив сигнал тривоги.
- Значить так, якщо ти його побачиш, то не здумай тицяти в нього пальцем, а крикни що-небудь… Ну, наприклад, «Ой, нога!», неначе ногу підвернув. Зрозумів?
Усі перевзулися, і на ковзанці почалося те, що звичайно називається комедією. Минуло не більше десяти хвилин, як Оріг заволав:
- Ой, ноги!
Усі затихли й повернули голови до під’їзду. У двері входила якась стара бабця з поліетиленовим пакетом у руці.
- Ти чого? — здивовано запитав Оріга Рик. — Чого репетуєш?
- Ой, ноги! — продовжував голосити Оріг. — Боляче! Ковзани тісні…
- Тьфу, ти!.. — сплюнув Кадим. — Тільки переполошив усіх.
- Ой, боляче! Ой, нога! — продовжував голосити Оріг.
- Та все вже, закінчуй, зрозуміли, що ковзани тісні.
- Та ні, он він пішов, за ріг повертає!
Рик, а за ним і Кадим рвонулися за глюком, але зробивши кілька кроків у ковзанах по асфальту зрозуміли свій прорахунок.
- От невезуха! Як це ми не подумали!
Повернення глюка не дочекалися. Домовилися зустрітися вранці. Годині о десятій уся компанія знову зібралася на ковзанці.
- Значить так, — скомандував Рик, — ти, Орігу, взагалі ковзанів не одягаєш, а ми розбиваємося на пари. Якщо глюк з’являється, то
чергова пара починає за ним стежити. Ось телефонна картка, вона лежатиме в кишені курточки.
Рик зняв курточку й поклав на лаву кишенею зверху, щоб зручніше було діставати картку. Туди ж, у кишеню, поклав і ключі від квартири.
- Пара, що залишилася, бере ключі від квартири, сидить там і чекає телефонного дзвінка. І майте на увазі, не говоріть нічого прямим текстом. Цілком можливо, що телефон під
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Game over, Олександр Юрійович Есаулов», після закриття браузера.