Читати книгу - "Game over, Олександр Юрійович Есаулов"

- А це… а раптом твої батьки прийдуть, а ми там самі… Е-е-е, а нас за вушко й того… на це… на сонечко!

- Вушко тебе явно не витримає. Батьки попереджені. Ще питання є? Зараз ми катаємося, ви чергуєте.

Рик і Шана перевзулися й вийшли на лід. Троє хлопчаків із нудьгуючим виглядом сіли на лаві біля сусіднього під’їзду. Рик розраховував, що глюк з’явиться в той же час, що й учора, і це трапиться саме під час його з Шаною чергування, але вийшло зовсім не так. Вони з Шаною не каталися й десяти хвилин, коли почули, як закричав Оріг:

- Ой, нога!.. Ой, болить!..

Обернувшись, Рик не втримав рівновагу, до того ж спіткнувся об сніговий бортик ковзанки j полетів обличчям у сніг.

«От бовдур! — устиг він подумати про Оріга. — Яка нога! Він же без ковзанів!»

Кадим моторно підбіг до лави й вихопив з кишені телефонну картку.

- Чекайте сенсаційних новин, — шепнув він Шані й побіг за Орігом і Васлою.

- Що, не пощастило?

-Ай, Шано, не роз’ятрюй мені рану… Ідемо швидше додому.

За кілька хвилин вони увірвалися до квартири. Телефон мовчав. Вони почали знімати ковзани, бо в поспіху навіть не перевзулися. Минуло двадцять хвилин, телефон мовчав.

- Що ж вони мовчать? От бісові віники… Матимуть від мене на горіхи!

- Заспокойся ти! Може, в автобусі їдуть, може, телефона немає.

- Еге ж… А ти смикайся тут, як на мотузочках!

Нарешті пролунав телефонний дзвінок. Рик зірвав трубку.

- Ну? Який сніг станув? Де? Слухай, Кадиме, не мороч мені голову! Ну добре, добре… Добре, їдьте.

- Ну?

- Нічого не зрозумію, меле щось про сніг… Зараз прийдуть, розкажуть.

За півгодини повернулися невдалі детективи.

- Глюк зник! Станув тобто як сніг. Ми ж домовилися не говорити відкритим текстом, що, забув чи як? Значить так, — почав розповідати Кадим, — спочатку все йшло гладко. Ми дотюпали за ним до автобусної зупинки, сіли в маршрутку й поїхали в бік центру. Зблизька роздивилися — тут Оріг має рацію, це стовідсотковий глюк: коричневі губи, риб’ячий погляд, і все таке інше. Коли він сідав, я йому кнопку на сидіння поклав. А йому хоч би що! Але глюк гарний, якісний, якщо не знаєш, від людини не відрізниш. Ну ось, доїхали до Прорізної, а потім до перехрестя з Пушкінською, де він вийшов, перейшов через дорогу й зайшов у банк. А там дві кабінки з телефонами. Він, гад, в одну зайшов, і двері за собою зачинив. Ну ми чекали, чекали — не виходить. Тоді я шлангом прикинувся і туди. А там охоронець — ти куди, хлопчику? Довелося збрехати, що моя мама тут працює. Я в одну кабінку — порожньо, в іншу — теж. Куди він подівся, не уявляю! Я охоронця запитую, де, мовляв, тут дядечко заходив? А той навіть вухом не повів, пішов, напевно, каже. Але я точно бачив, що не виходив ніхто, і хлопці підтвердять.

- Точно, не виходив, — в один голос підтвердили Васла й Оріг.

- Добре, — Рик подивився на годинник, — зараз майже дванадцять, дві години відпочинку. Раніше він однаково не з’явиться. Так що з’їздіть додому, пообідайте і знову до мене. Будемо його зустрічати. Треба ж знайти, у якій квартирі він живе. Слухай, Кадиме, а який це банк був? Назву ти не запам’ятав?

- Здається «Бізнескредит», а що?

- Та є одна ідея, треба перевірити.

Коли всі розійшлися, Рик поліз до своєї секретки, де зберігав зекономлені гроші. їх було небагато, гривень двадцять. З жалем зітхнувши, він забрав усі.

«Чого не зробиш заради порятунку світу…»

Накинувши курточку й натягнувши шапочку, Рик вискочив на вулицю й побіг до автобусної зупинки. За півгодини він був у банку «Бізнескредит». Уважно подивившись, побачив те, що шукав — невеличке кафе, розташоване в напівпідвальчику напроти банку. Недовго думаючи, Рик пірнув у кафешку. Приміщення було маленьке, затишне й дуже чисте. Рик зайняв місце за столиком посередині невеликого залу. Підійшла офіціантка.

- Тобі чого, хлопчику?

- Мені, будь ласка, чаю й тістечко. Одне, — злякавшись, що йому справді не вистачить грошей, додав Рик.

Наближалася перша година дня, час обіду. Рик розрахував усе правильно. Кафешка заповнилася працівниками банку. Як справжній шпигун, Рик нашорошив вуха, хоча, як виявилося, прислухатися

особливої потреби не було. В усіх на вустах була сьогоднішня вірусна атака на комп’ютерну банківську мережу. Час атаки, як з’ясувалося, збігався з часом зникнення глюка в телефонній будці.

«Ось такі пироги… — подумав Рик. — Треба це обміркувати з хлопцями…»

РОЗДІЛ 4

Несподівана допомога

О третій годині всі знову зібралися в Рика.

- А тепер послухайте, що мені вдалося дізнатися.

І Рик розповів усе, що йому пощастило почути від співробітників банку під час обідньої перерви.

- А що, запросто! — Кадим підхопився з дивану. — Телефони там внутрішні, не міські. Мене ще охоронець попереджав, коли я в будки заглядав, наче мамі подзвонити збирався. Глюк перетворюється на чисту цифру, з телефона - на міні-АТС, а вона вже з комп’ютерною мережею точно зв’язана — і все! Далі починається розгром. І дивися, як класно: якщо з боку інету стоїть який-небудь антивірус, то з боку міні-АТС не стоїть нічого!

- Я ж казав, розумна тітка, — вставив Оріг.

- Усе, одягаємося, ідемо чергувати. Треба чекати, поки цей гад додому повернеться.

Глюк з’явився вже в сутінках. Рик саме зав’язував шнурки на черевиках, уклавши ковзани в пакет.

- Он він, — неголосно сказав він Шані, легенько доторкнувшись до її ліктя.

- Бачу, — так само тихо відповіла дівчинка.

Взявши в руки пакет, Рик зайшов у під’їзд слідом за глюком. Шана, почекавши півхвилини, теж зайшла в під’їзд і підійшла до ліфта.

Зайшовши в кабіну, Шана чемно сказала:

- Мені на дванадцятий.

Глюк промовчав.

- А мені на тринадцятий, — сказав Рик.

Глюк не відреагував і на це.

Ліфт рушив. Шана, вийшовши на дванадцятому поверсі, безшумно піднялася на тринадцятий, де