Читати книгу - "Ігри в помсту, Світлана Бонд"

- Де він похований? - запитав Влад.

- Тут недалеко, на кладовищі, - промовила Валентина Михайлівна. - Можу вас провести. Я давно в нього не була.

Хвилин десять вони йшли ґрунтовою дорогою в повній тиші. Бабця так поспішала, що хлопці ледь встигали. Дивлячись на неї, складно знайти хоч одну схожість із їхнім загиблим другом. Філіп був тихим і повільним, а ця дамочка, ймовірно, і коня на скаку зупинить.

Місце його поховання знаходилося на краю урвища, що вже цвинтарем майже не вважалося. На тлі інших могил виділялася одна єдина - пам'ятник не з каменю, а звичайний дерев'яний хрест із двома датами. Між ними тире. Все, що залишилося від його життя.

Двоє друзів дивилися на цифри, відчуваючи, як неприємно стискається серце. Філіп завжди говорив, що в цьому житті він перепробував усе: йому вистачило і набридло. Він вирізнявся нестандартним мисленням, іноді навіть занадто. Ходив по краю прірви й насолоджувався цим. Нічого не боявся і був упевнений, що втрачати йому нічого. Мабуть, вищі сили почули його.

Філіпу було всього дев'ятнадцять, і за той короткий відрізок часу, позначений на пам'ятнику, як тире, він встиг розчаруватися в житті, втратити найрідніших людей і поставити на собі хрест. Він ніколи не виглядав щасливим, але намагався зробити такими близьких людей. Тільки не знав: щоб ощасливити найближчих, спочатку потрібно подумати про себе.

Хлопці стояли там недовго, можливо, лише п’ять хвилин, але цього вистачило, щоб серця наповнилися важкістю і сумом. Попереду був автобус, а до зупинки - ще півгодини ходьби. Попрощавшись на перехресті, бабуся пішла в один бік, а хлопці - в інший. Далеко попереду виднілися акуратні будиночки, ліс і річка, яка блищала на сонці. Вони йшли маленькою стежкою, яка потім переходила в дорогу, недбало вимощену щебенем. Машинам тут було складно проїхати, а друзі йшли, постійно спотикаючись.

- Теж думаєш, що поліція нічого не перевіряла? - Влад нервово штовхнув ногою камінь.

- Навіть якщо перевіряли, могли щось упустити, - вирішив Коля, поправляючи рюкзак на плечі. - Мені спокою не дає телефон Філа. На ньому не було наших дзвінків, тільки один єдиний номер.

- Ось вони все стерли та дозволили телефону поїхати з бабкою. Але не врахували баг системи, раз повідомлення прийшло тільки наступного дня.

- Треба з'ясувати, кому належить той номер.

- І той, куди Філ дзвонив із телефону Мирослави, - додав Влад і знайшов фотографію номера. - Перевір у себе, раптом є.

Це єдине, що вони могли зробити. Вбили невідомі номери в пошук, але жодного з них у телефонах друзів не виявилося.

- На той номер із телефону Міри я вже кілька разів телефонував, - зізнався Влад. - Недоступний. Якщо щось зміниться, спробую ще раз.

- Не знаю, чого ми цим доб'ємося. Я майже впевнений, що це просто колеги Філа.

- Якому колезі він телефонуватиме незадовго до смерті? І кому він дзвонитиме з чужого номера, тим більше якщо це так важливо?

Коля знизав плечима:

- Мене більше здивувала поява Антона, - задумався він. - Ніколи б не подумав, що вони були братами. Він того дня теж на поверсі був, будь-якої миті міг потрапити в гуртожиток і...

- Думаєш, він міг убити рідного брата? Якщо бабця, звісно, не збрехала за їхню спорідненість.

Коля лише знизав плечима, оповитий думками, від яких на душі ставало ще важче. Хтозна, де закінчується правда і починається брехня.

27

Ввечері Влад повернувся до гуртожитку. Втомлений і розчарований, він спершу заглянув до себе, щоб залишити речі, а потім збирався до сестри. Сьогодні їм є що обговорити.

Він відчинив двері у свою кімнату і натрапив на Аню, котра якраз збиралася виходити. Вона була тут одна, що вже наштовхувало на неприємні думки.

- Кого я бачу! - випалив він. - Якого біса ти тут робиш?

Аня злякано бігала очима, думаючи над відповіддю, але серед усіх можливих точно не було правди.

- Це особисте, - сказала вона. - Не твоя справа.

- Особисте вирішуватимеш не в моїй кімнаті.

Аня кивнула і рушила до дверей, як він різко схопив її за лікоть і розвернув до себе. Першим спало на думку, що вона хоче допомогти їхньому розслідуванню, а потім дійшло. І хоч не було жодного приводу так думати, проте, він знав, що матиме рацію.

- Так це ти його дурь взяла? - він притиснув її до стіни. - Що ти робиш?!

- Мені треба було дещо перевірити, - грубо промовила Аня і струснула рукою. - Я все повернула.

Влад відпустив її.

- Перевірила?

- Так.

- Розчарована?

- Так.

- Тепер бачиш, із ким зв'язалася, - дорікнув Влад, натякаючи на темні справи його сусіда. - Ти ж хотіла знати, кого він запідозрить, і запідозрив він чомусь мене. Дивно, правда? Молодець, знову все зіпсувала, - він поплескав у долоні перед її обличчям. - Шерлок клятий!

Їй не довелося відповідати на його теорії, бо в кімнату зайшов Костя. З рюкзаком на плечах він горбився сильніше, ніж зазвичай.