Читати книгу - "Ігри в помсту, Світлана Бонд"

- О, привіт, Аню, - його очі загорілися. - Ти чого тут?

- Вона якраз до тебе прийшла, - Влад натягнув невинну посмішку. - І ще, я повернув те, що брав. Перевірити дещо хотів.

Під його поглядом Ані стало соромно і страшно. Незрозуміло, навіщо він це робить: знущається, істерики влаштовує, а потім бере всю провину на себе. Мабуть, йому теж не вигідно виставляти її винною.

- Ах ти мерзота! - гаркнув Костя. - А мені клявся, що не брав!

Стоячи посеред кімнати, Влад із насолодою прикрив очі, немов їхні сварки приносили йому величезне задоволення.

- Я, напевно, пізніше зайду, - нерішуче втрутилася Аня і пішла.

Ці двоє були так зайняті, з'ясовуючи стосунки, що не помітили її зникнення. Костя не збирався залишати цю тему, але у Влада з'явилася нова, яка затягне сильніше.

- Вгадай, де я був?

- У дурці. В тебе досі око сіпається.

Влад відмахнувся:

- Це коли тебе бачу. А взагалі, в бабці Філа. Така балакуча жінка, нічого не приховала.

- Цим ти мене не проведеш, - викинув Костя. - Не знайшов нічого, от і перевіряєш мою реакцію, а її не виявилося.

- Ну, чому ж?

Влад не поспішав продовжувати. Хотілося зацікавити сильніше, що він шалено любив робити. Чинити нелогічні речі, залишати ще більше запитань і зникати, спонукаючи їх мучитися здогадками.

- Знайшли пару цікавих номерів, - монотонно сказав він. - Хочу з'ясувати, кому вони належать. Дай телефон.

- Я тут до чого? - відступив Костя.

- Якщо ти не маєш до цього відношення, то тобі нічого боятися.

- Та господи, бери, - він жбурнув у нього айфон.

Спочатку Влад ввів номер, якому Філіп телефонував перед смертю, але такого не було. Про всяк випадок перевірив другий із телефона Мирослави.

- Гм, - видихнув він, дивлячись на контакт, підписаний як "М". - Хто такий?

Костя підійшов.

- Мій роботодавець.

- Мені це ні про що не говорить.

- Водолазький Мирон Андрійович. Середній зріст, чорне волосся. Сім'ї немає, дітей також, - знущався Костя. - Ти його знаєш.

- А, той самий, - Влад навіть не здивувався. Він і сам у минулому мав багато справ із цією людиною, а також проблем, за які довелося дорого поплатитися. - Йому Філіп телефонував за пару днів до смерті. Це зайвий раз доводить, що його прибрали через ті брудні справи.

- Ти це зрозумів того ж дня, - нагадав Костя.

- Тільки хто... - у роздумах Влад присів на стіл.

- Будь-хто, - сусід сів з іншого боку. - Всі такі продажні, нашим вахтеркам купюру сунь, і вони всіх пропустять. Не бояться брати таку відповідальність.

- Це хтось зі своїх, якого, навіть якщо зустрінеш на поверсі, не запідозриш, - серйозний голос раптом змінився глузуванням: - Слухай, може, це ти?

Костя обернувся до нього.

- Знущаєшся?

- Зворотного ти мені поки що не довів.

- І не збираюся. Ти єдиний, хто звинувачує мене в якомусь безглуздому вбивстві. Один, розумієш? Інших немає! То може твої здогадки хибні?

- А чому я звинувачую саме тебе? Тому що ти єдиний з гуртожитку, хто в цьому замішаний.

- Не я один, ти теж! - вскочив Костя. - Нагадати, як ти зі мною бігав закладки по місту розвозив?! Як ти в стіні товар ховав, поки нашу кімнату поліція обшукувала? А як тебе підставили й мало не грохнули за зраду?! І ти продовжуєш звинувачувати мене?! Та може це тобі мстили!

Минуле так і стояло перед очима. Але одне Влад знав точно: про нього давно забули, і смерть Філіпа з цим не пов'язана. Його прибрали за інше. Якщо був хоч один натяк на зраду чи співпрацю з поліцією, або проблеми, пов'язані з підміною товару і шахрайством, то ці люди, не роздумуючи, прибирали робітника. Спочатку залякували, а потім по-тихому стирали з цього світу. Вони знали, що здати подібні працівники не можуть, бо в разі, якщо все розкриється, той, хто цим керує, потягне за собою на дно всіх і кожного.

- Мені ніхто не мстився, - холодно відповів Влад. - Я пішов із миром.

- А чому ти пішов? - уперше запитав Костя. - Що такого сталося, раз ти так різко зіскочив? Не повірю, що набридло або злякався. В чому справа?

- Не хочу бути схожим на тебе.

Костя розчаровано гмикнув, але, здавалося, його більше це не хвилювало. Він зупинився посеред кімнати й, раптово, змінив тему: 

- В цьому ще була замішана колишня сусідка Лєри.

- Єва? - нахмурився Влад.

- Так. Вона в мене дурь кілька разів брала. Ще з баригою одним плуталася, непогано вона, звісно, влаштувалася. Щоправда, його потім убили... Та вона й сама так неочікувано поїхала.

Влад замислився. Зникла Єва і справді несподівано. Одного дня готувалася до початку року, а наступного просто розчинилася.