Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Машина часу 📚 - Українською

Читати книгу - "Машина часу"

336
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Машина часу" автора Герберт Уеллс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 36 37 38 ... 47
Перейти на сторінку:
скривилося в черговому капризі, личко безсердечного маленького себелюба, який дряпав зачароване скло.

– Не допоможе, сер, – мовив крамар, помітивши, що я із властивою мені послужливістю зробив крок до дверей.

Незабаром плаксивого розпещеного хлопчика забрали.

– І як вам це вдається? – поцікавився я, полегшено зітхаючи.

– Магія! – відповів продавець, недбало махнувши рукою. Й – о, диво! – з його пальців посипалися різнобарвні іскри, що вмить згасли в напівтемряві крамнички.

– Ти говорив на вулиці, – сказав продавець, звертаючись до Джипа, – що хотів би мати нашу коробку «Купи й дивуй друзів».

– Так, – зізнався Джип після героїчної внутрішньої боротьби.

– Вона у твоїй кишені.

І, перехилившись через прилавок (тіло в нього виявилося надзвичайно довгим), цей дивний суб’єкт із кривляннями справдешнього фокусника витяг коробку з Джипової кишені.

– Папір! – вигукнув він і дістав великий аркуш із порожнього капелюха з пружинами. – Мотузку! – І в його роті з’явився клубок мотузки, від якого продавець відмотав нескінченно довгу нитку, перев’язав нею згорток, перекусив зубами, а клубок, як мені здалося, проковтнув. Потім об ніс однієї із черевомовних ляльок запалив свічку, запхав у вогонь палець (який миттєво перетворився на паличку червоного сургучу) і запечатав покупку.

– Вам іще сподобалося «Зникоме яйце», – зауважив крамар, витягаючи це яйце з внутрішньої кишені мого пальта і загортаючи його в папір разом із «Дитиною, що плаче зовсім як жива». Я передавав кожен готовий згорток Джипові, а той міцно притискав його до грудей.

Джип говорив дуже мало, але погляд його був більш аніж красномовний, як і руки, що стискали подарунки. Душу хлопчика опанувало невимовне хвилювання. Воістину, це була справжня магія.

Та раптом я здригнувся, відчувши, що в мене під капелюхом ворушиться щось м’яке, тремтливе. Я схопився за капелюх, і голуб із зім’ятим пір’ям випурхнув звідтіля, побіг по прилавку й шаснув, здається, у картонну коробку, що стояла за тигром із пап’є-маше.

– Ай-ай-ай! – зойкнув крамар і спритним рухом відібрав у мене головний убір. – Скажіть, будь ласка, цей дурний птах улаштував тут гніздо!..

І він став трясти мій капелюх, поки не витрусив звідтіля два чи три яйця, мармурову кульку, годинник, із півдесятка непозбутніх скляних кульок і зім’ятий папір, потім іще папір, іще й іще, увесь час нарікаючи на те, що дуже багато людей зовсім даремно чистять свої капелюхи тільки зверху й забувають почистити їх ізсередини, – усе це, зрозуміло, дуже чемно, але не без особистих натяків.

– Нагромаджується ціла купа сміття, сер… Звичайно, не у вас одного… Таке зустрічається ледь не в кожного покупця… Чого тільки люди не носять із собою!

М’ятий папір ріс, здіймаючись над прилавком вище й вище, і незабаром зовсім заслонив його від нас. Тільки голос продавця звучав як і раніше трохи глумливо:

– Ніхто з нас не знає, що ховається іноді за пристойною зовнішністю людини, сер. Усі ми – тільки удавана видимість, тільки труни полаковані…

Його голос завмер, достоту як у ваших сусідів завмер би грамофон, якби ви поцілили в нього спритно кинутою цеглиною, – таке ж раптове мовчання. Шурхіт паперу припинився, і стало тихо.

– Вам більше не потрібен мій капелюх? – запитав я нарешті.

Відповіді не було.

Я подивився на Джипа, Джип глянув на мене, і в чарівних дзеркалах відбилися наші перекривлені обличчя – загадкові, серйозні, тихі.

– Я гадаю, нам час іти! – вигукнув я. – Будьте ласкаві, скажіть, скільки з нас… Послухайте, – мовив я, підносячи голос, – я хочу розплатитися… І, будь ласка, мій капелюх…

Із-за купи паперу буцімто почулося сопіння.

– Він глузує з нас! – обурився я. – Нумо, Джипе, подивімося за прилавок.

Ми обійшли тигра, що хитає головою. І що ж? За прилавком нікого не було. На підлозі валявся мій капелюх, а біля нього в глибокій задумі, скулившись, сидів білий капловухий кролик – звичайнісінький, найдурніший із вигляду кролик, саме такий, які бувають тільки у фокусників. Я нахилився за капелюхом – кролик відскочив від мене.

– Тату! – прошепотів Джип винувато.

– Що?

– Мені тут подобається, тату.

«І мені теж подобалося б, – подумав я, – якби цей прилавок раптом не витягнувся, загороджуючи нам вихід». Але я не сказав про це Джипові.

– Покажи Джипу фокус! – Син простяг руку до кролика.

Кролик шаснув у двері, яких я раніше чомусь не бачив, і тієї ж таки миті звідтіля вийшов чоловік, у якого одне вухо було більше ніж друге. Він як і раніше посміхався, але коли наші очі зустрілися, я помітив, що в його погляді затаївся чи то виклик, чи то глум.

– Чи не бажаєте оглянути нашу виставку, сер? – ніби нічого й не трапилося запитав він.

Джип потягнув мене за палець. Я глянув на прилавок, потім на продавця, і очі наші знову зустрілися. Я вже почав думати, що чародійство тут, мабуть, занадто вже справжнє.

– На жаль, маємо не дуже багато часу, – почав я, не помітивши, що ми вже увійшли в іншу кімнату, обладнану під виставку.

– Усі товари в нас однакового ґатунку, – давав пояснення крамар, потираючи гнучкі руки, – найвищого. Справжня магія, без обману, іншої не тримаємо! З порукою… Перепрошую, сер!

Я відчув, як продавець відриває щось від мого рукава, й, озирнувшись, побачив, що він тримає за хвіст малюсінького червоного чортика, а той звивається і смикається, намагаючись укусити його за руку. Продавець безтурботно жбурнув його під прилавок. Звичайно, чортик був гумовий, але на якусь мить… І тримав він його так, як тримають у руках яку-небудь кусючу гадину. Я подивився на Джипа, але погляд сина був спрямований на чарівну дерев’яну конячку. Мені відлягло від серця.

– Послухайте, – звернувся я до крамаря, стишуючи голос і вказуючи очима то на Джипа, то на червоного чортика, – сподіваюся, у вас не дуже багато таких… виробів, чи не так?

– Зовсім не тримаємо! Мабуть, ви занесли його з вулиці, – відповів продавець, теж понизивши голос і з іще більш сліпучою посмішкою. – Чого тільки люди не тягають із собою, самі того не знаючи!

Потім він звернувся до Джипа:

– Подобається тобі тут що-небудь?

Джипові багато чого подобалося.

Із шанобливою довірливістю він запитав чудесного продавця:

– А ця шабля теж чарівна?

– Так, це чарівна іграшкова шабля – не гнеться, не ламається й не ріже пальців. У кого така шабля, той вийде цілим і неушкодженим із будь-якого двобою з будь-яким ворогом не старшим за вісімнадцять років. Від двох із половиною шилінгів до семи з половиною, залежно від розміру… Ця картонна збруя призначена для юних лицарів і є незамінною в мандрівках. Чарівний щит, чоботи-скороходи, шапка-невидимка.

– О тату! – вигукнув Джип.

Я хотів запитати про їхню

1 ... 36 37 38 ... 47
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Машина часу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Машина часу"