Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Енн у Домі Мрії 📚 - Українською

Читати книгу - "Енн у Домі Мрії"

1 272
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Енн у Домі Мрії" автора Люсі Мод Монтгомері. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 36 37 38 ... 69
Перейти на сторінку:
вона буде мені чужою.

— Я думаю, Господь усе влаштує якнайкраще, — відповів капітан Джим.

Обоє трохи помовчали. Потім, дуже тихо, капітан Джим запитав:

— Пані Блайт, чи можу я розповісти вам про зниклу Маргарет?

— Авжеж, — лагідно мовила Енн. Вона не знала, ким була «зникла Маргарет», проте відчувала, що зараз почує історію кохання капітана Джима.

— Я часто хочу розказати вам про неї, — вів далі капітан Джим, — а знаєте, чому, пані Блайт? Бо я хочу, щоби хтось пам’ятав її, та й деколи згадав собі, як мене вже не стане. Тяжко мені думати, що про неї всі можуть забути. Уже й тепер ніхто не пам’ятає зниклої Маргарет — тільки я.

І капітан Джим розповів свою історію, стару й давно забуту, бо ж минуло вже зо півстоліття, відколи юна Маргарет заснула в плоскодонці свого батька й пішла за водою — принаймні так усі вважали, не знаючи достеменно, що з нею сталося, — ген поза піщану гряду, де загинула в чорному смерчі, котрий так зненацька налетів того літнього пообіддя. Проте для капітана Джима ці півстоліття минули, як один день.

— Я блукав там, понад берегом, кілька місяців, — печально мовив капітан Джим, — хотів відшукати її миле тіло, та море не віддало його мені. І все ж колись я знайду її, пані Блайт… я знайду її. Вона чекає на мене. Я хотів би розказати вам, яка вона була, але не можу. Часом я бачу легенький сріблистий туман понад дюнами на світанку й думаю про неї, чи білу берізку в лісі — достоту таку, як вона. Коси в неї були каштанові, а личко гарне, біле. І тонкі довгі пальці — як у вас, пані Блайт, лиш засмаглі, бо вона жила в рибальському селищі. Часом я, бува, прокинуся вночі, а море кличе мене, як колись, і я чую в гуркоті хвиль голос зниклої Маргарет. А коли буря й вони стогнуть і ридають, мені здається, ніби то вона плаче. А коли сонячного дня все довкола сміється — то її сміх, ніжний і лукавий сміх зниклої Маргарет. Море забрало її в мене, та колись я знайду її, пані Блайт. Воно не зможе тримати нас вічно в розлуці.

— Дякую, що ви розповіли мені про неї, — мовила Енн. — Я часто дивувалася, чому ви все життя прожили самітником.

— Я не міг покохати ніякої іншої жінки. Зникла Маргарет забрала моє серце — туди, із собою, — відповів старий закоханий, що п’ятдесят років зберігав вірність своїй загиблій милій. — Ви ж дозволите мені тепер часто розповідати про неї, так, пані Блайт? Тепер то втіха для мене — весь біль пішов зі спомину про неї, лишилося тільки щастя. Я знаю, ви ніколи її не забудете, пані Блайт. А коли нові літа, як я надіюся, подарують вашому дому ще дітлахів — дайте слово, що розповісте їм історію зниклої Маргарет, щоб її ім’я лишилося жити у світі поміж людей.

Розділ 21

ЗДОЛАНІ ПЕРЕШКОДИ

— Енн, — мовила раптом Леслі, порушуючи недовгу мовчанку, — ти не знаєш, як це добре, — знову сидіти з тобою тут… вишивати, розмовляти й мовчати вдвох.

Вони сиділи між блакитних ірисів на березі струмка в саду побіля Дому Мрії. Попри них, дзюркочучи й виблискуючи, линула вода, довкруж рябіли тіні беріз, а вздовж стежок квітнули троянди. Сонце сідало й у повітрі ширилася музика, у якій переплелися й мелодія вітру в ялинах за домом, і удари хвиль об піщаний берег моря, і подзвін, що долинав від далекої церкви, побіля якої на цвинтарі спочивала крихітна Джойс. Енн любила цей подзвін, хоча тепер він приносив їй скрушні, тужливі думки.

Вона з цікавістю поглянула на Леслі, котра відклала вбік своє шитво та говорила вільно, що нечасто траплялося з нею.

— Тієї найгіршої ночі, коли тобі було так зле, — сказала Леслі, — я все думала: а що, як більше в нас не буде ні прогулянок, ані розмов чи спільних клопотів? Тоді я зрозуміла, чим стала для мене твоя дружба… чим стала ти в моєму житті, і якою зміюкою я була.

— Леслі! Леслі! Я ніколи й нікому не дозволяю ображати моїх друзів.

— Це правда. Саме такою я й була — бридкою зміюкою. Я мушу дещо розповісти тобі, Енн. Можливо, після цього ти мене зневажатимеш, але я повинна зізнатися. Енн, цієї зими та весни були миті, коли я ненавиділа тебе.

— Я розуміла це, — спокійно відказала Енн.

— Розуміла?

— Так, я бачила цей вираз у твоїх очах.

— І попри це, ти любила мене й була мені подругою?

— Ти ж лише іноді відчувала цю ненависть, Леслі. А взагалі ти, напевне, також любила мене.

— Любила, звісно. Але те жахливе почуття гніздилося глибоко в серці й труїло всю мою любов. Мені вдавалося його притлумити… часом я забувала про нього… та все ж деколи воно зростало й оволодівало мною. Я ненавиділа тебе тому, що заздрила — іноді просто вмирала від заздрощів. Ти мала гарний дім… коханого чоловіка… щастя й радісні мрії — усе те, чого я так хотіла й чого ніколи в мене не було… і не могло бути. Не могло! Ось що гнітило мене найтяжче. Я не заздрила б тобі, якби мала бодай сподівання, що моє життя може змінитися. Та я його не мала й це здавалося таким несправедливим. Я лютувала… це було так боляче… тоді я часом і ненавиділа тебе. Я соромилася цього почуття… і соромлюся зараз… та не могла з ним упоратися.

А тієї страшної ночі, коли я боялася, що ти помреш… я думала, це кара за мою зіпсованість… а я ж так любила тебе тоді, Енн. Я не мала, кого любити в житті, відколи померла мама… крім старого Дікового пса. Це так жахливо — не мати, кого любити… життя тоді стає таке порожнє… а немає гіршого за порожнечу. Але я ж могла так сильно любити тебе… і все зіпсували ті мерзенні заздрощі.

Леслі тремтіла; слова її від хвилювання линули уривчасто й хапливо.

— Не треба, Леслі, — благально мовила Енн, — не треба, я все розумію. Не говорімо про це більше.

— Я мушу… мушу сказати все. Коли я довідалася, що ти житимеш, то присяглася, що розповім тобі про все одразу, щойно ти одужаєш… і не прийматиму твоєї дружби як належного, не зізнавшись, яка я негідна її. Але мені було так страшно, що ти відвернешся від мене після цього.

— Можеш не боятися, Леслі.

— Ох,

1 ... 36 37 38 ... 69
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Енн у Домі Мрії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Енн у Домі Мрії"