Читати книгу - "Том 12"

поводу quasi 1 політичної «історії»), то, значить, родинні видатки збільшаться, а хтось таки хоче знов їхати на Кавказ і разом з тим не хоче, проти нор-малытого, обтяжувати родинного бюджету, отже, нехай постарається заробити. Впрочім, то комусь не біда, аби мав спосіб, то заробить з охотою. Хтось тепер на здоров’я мається не зле, хоча застуджувався разів з 5 за літо і тоді кашляв (разів два щось і на кров було подібне), але все-таки почувається досить міцним і своїм здоров’ям не журиться, тільки зиму ще таки боїться в Києві перебувати, та й з інших причин не має до того великої охоти. На Кавказі хтось сеї зими врядиться ліпше, бо не буде мати клопоту з урядженням,— мати п. Квітки поїхала з ним туди на мешкання стале і запрошувала когось мешкати у неї, то хтось буде платити їй за утримання (вона дуже добра господиня), а сам не потребуватиме відбирати собі часу на хатній клопіт і могтиме далеко більше заробити літературоюг ніж минулої зими, і буде комусь добре. Зрештою, як хтось урядиться на зиму, того детально ще й сам тепер не знає, а як буде знати сам, то й комусь напише. Міг би немало і тепер написати про всякі плани і питання, але то все скомпліковане і довге, а хтось не має сьогодні багато часу, нехай іншим разом. Хтось от ще має цілу пачку коректи зробити — се вже, нарешті, кінчається те друкування моїх віршів у Києві.

Боже, як мені вже ся книжка обридла, аж бачити її не можу! А тут ще й прав коректу!

Як же мається мій хтось, мій хтосічок любий? Хтось не вірить, що хтосічок вже «ніколи не буде здоров, як горішок»,— ні, хтосічок буде, буде! От якби хтось до когось міг приїхати на Кавказ, то би хтось когось напевне викорував, хтось би міг! А може, хтось приїде?

Хтось просить поздоровити чиюсь родину. Шан] Криви-нюк і Дора когось вітають. 4

А хтось когось любить, дуже любить.

Хтось

60. ДО О. Ю. КОБИЛЯНСЬКОЇ

6 вересня 1904 р. Зелений Гай

«О, ти, моя жрице краси й чистоти!»

Хтось до когось любого дуже поспішно пише, щоб таки сьогодні пішов лист. Був би хтось і вчора послав листа, але хотів той уривок з євангелії, що хтось прислав, порівняти з текстом слов’янським, більше привичним для когось, бо хтось в деяких виразах, навіть напам’ять рівняючи, бачив різницю чималу між німецьким і слов’янським перекладами. Найліпше, якби хтось мав тут грецький оригінал,— хтось і має, але в Києві, то вже годі,— тоді зважив би ліпше, як, наприклад, перекласти те слово, що в німецькому сказано Schelle, а в слов’янськім «кимвал» (цимбал). Хтось побачить, що у мене таки стоїть цим-бал, бо я давно звикла до такої форми сього виразу, що став провербіальним у нас. Та й думаю, що воно більше відповідає стилю в данім разі. Є ще декотрі дрібні відміни — хтось їх сам побачить,— і декотрі вирази я став лю подвійно, або так, або так можна сказати, як комусь ліпше подобається. Чи хтось помилився, чи то так в німецькому перекладі стоїть, що ніби сей лист Іоаннів? По слов’янському перекладу і, скільки тямлю, по-грецькому він належить до ап[остола] Павла, тому й я так його назвала. Поділ стихів (versi) 1 теж трохи змінений у мене слідом за слов’янським, але хтось може триматись німецького поділу, коли схоче.

Хтось комусь хутко напише листа, а тепер спішиться. Хтось тут ще два тижні буде і в Києві потім два тижні. Хтось ще сам не знає, яка буде його адреса на Кавказі, але в своїм часі когось сповістить,— так не буде, як торік, ні!

Хтось нехай буде здоровенький і поздоровить всю шановну родину. Хтось когось любить...

Хтось

61. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

19 вересня 1904 р. Зелений Гай 6. IX 1904

Любая Лілеєнько! Ти не гнівайся на мене за перерив в листуванні. З маминого листа знаєш, що тут і випадок винен, бо наші листи пропали з Тосиним пальто, а потім днів зо два минуло через те, що мама не вспівала написати сама, а виїздила на пошту, не пождавши мене, поки напишу. Після того, як мама написала тобі, я теж хотіла те зробити, але трапився мені один клопіт, про який трохи згодом напишу, то він мені і думки всі одібрав, і сон, і смак до їди, а также і змогу до писання. Тепер уже я з ним справилась і в норму ввійшла, отже, й пишу.

Думали було ми з мамою зостатись тут до 15-го сеи-тября, бо я хотіла писати повість, спішучись на конкурс до 1-го октября, тим часом почало робитись холодно і дуже вже непривітно при нашому малолюдстві, а про конкурс я довідалась, що термін його 1-го н о я б р я, то, значить, я ще маю час писати, а тут все одно ж до ноября не досиділа б. Отож ми рушаємо звідси позавтрому (8-го сентября) в Київ. Отримали звістку від Оксани, що остатні «обсуждения» вже скінчені і вона 25 сентября мав виїздити за границю — grace a Dieu c’est fini! 1 Я дуже боялась, що вона з того всього ще дома зостанеться, бо вже, своїм звичаєм, почала було киснути і попала в настрій «ні з короба, ні в короб», а разом з тим писала, що коли «сяде маком» дома на сю зиму, то «стратить віру в себе» і т. д.,— словом, загрожувало щось вроді минулої біди, бодай не верталась. Але тепер уже небезпека скінчилась. Надійшла, між іншим, звістка офіціальна з Бѳ-стужівських курсів, що Оксану туди таки н е приймають,— ну, і краще, один мотив до обсуждения відпав! Так що вона вже зовсім наважилась їхати і має навіть попутчицю до самого Льєжа, свою товаришку по гімназії, тамошню студентку. Мама довольна з такого рішення, бо, видимо, боялась перспективи Оксаниного нарікання, дорікання і всякої нервозності в разі, якби Оксана лишилась на сю зиму дома, тим більше, що Оксана менше всіх нас ладить з мамою, і, певне, справді у них були б самі прикрі відносини, а все те либонь окошалось би головно на папі, тож, я думаю, і для нього вийде краще те, що Оксана не піддалась на його вмовляння зостатись.

Я побуду