Читати книгу - "УПА у вирі боротьби"

Ввечері горіли ватри, й настрій у таборі був дуже веселий. Аж раптом до почту прийшла вістка про те, що ворожі сили виступили з Перемишля й посуваються в нашу сторону. Вчора вони квартирували в Явірнику Руському, а сьогодні рушили далі.

Сотенний Бурлака звернувся до командира Байди, жартуючи:

- Здається мені, що я муситиму відійти у свій район. Там по моїй хаті лазять миші…

Командир Байда відповів з усмішкою:

- Завтра маємо відправу й, може, щось придумаємо для тих мишей…

Командири відділів, які завжди мусили бути чуйні на небезпеку, очолюючи їх по теренах, сьоіодні почували себе набагато вільніше, бо знаходилися у великому товаристві й мали зі собою курінного, який ніс відповідальність за все.

Вже була темна ніч, коли сотні відходили на постій до сіл, забираючи зі собою прекрасні спогади про сьогоднішній незабутній день. Не один повстанець напевно збереже їх у своїй нам'яті на довгі роки. Петя розіслав есбістів по терені, а сотня Громенка відійшла до поблизького села Гути, де перебула ніч.

Переночувавши в різних селах, курінь таборував другого дня в тому самому лісі біля галявини, на якій учора відбувалося свято. Вояки з різних сотень, зійшовшись разом, оповідали один другому про свої бойові пригоди, а старшини зібралися під розлогим дубом на відправу.

Раптом десь в околиці Явірника Руського залунали постріли, а через півгодини з'явилася боївка Петі й позвітувала про стан у цьому селі.

Сотенний Бурлака заговорив перший:

- Коли ми сьогодні не втремо носа цьому зарозумілому полковникові, то завтра сюди напхається стільки ворожих груп, скільки їх було в часі переселенчої акції!

- Друже Бурлака, - відізвався курінний Байда, - питання полягає в тому, коли й де їх прийняти.

Командир Громенко сидів осторонь і накреслював плян бою. Скінчивши, показав його своєму заступникові, командиру Лагідному, який переглянув плян і на знак признання моргнув. Тоді Громенко звівся з місця й почав реферувати свій проект:

- Ворог квартирує в лісі над селом Явірником Руським, і він там напевно трохи окопаний. Пропоную вислати три сотні, які конспіративним шляхом повинні обійти ворога ззаду, а одна сотня нехай іде безпосередньо на Явірник Руський і розпочинає наступ…

- Як же вона має наступати? Чистим полем? - перебив його командир Ластівка.

- Так! - відповів Громенко. - У цьому власне й полягає ціла штука. Сотня починає наступальні операції з чистого поля, втягаючи ворога в бій, але фактичний наступ роблять три сотні іззаду, з лісу. Концентрична атака найбільше здезорієнтує ворога, в котромусь місці його оборона трісне, а тоді справа піде легко.

Плян усім подобався, й через тридцять хвилин курінь уже вирушив. Сотня командира Громенка маршувала на Явірник Руський і мала вести наступ зі села, а три інші - Бурлаки, Ластівки та Крилача - почали обхід попри Гуту, Ясенів і Поруби до Дилягівського лісу, щоб ним потім підійти під ворожі становища. Віддаль становила біля чотирьох кілометрів, отже, обхід потребував майже двох годин часу. Зараз була одинадцята година, тож сотні не могли розпочати наступу з лісу скоріше, ніж о годині тринадцятій.

В долині села Рибного сотенний Громенко зарядив перерву в марші й покликав до себе всіх старшин і підстаршин.

- Друзі! - почав він. - Наш плян такий: ідемо потоком під ліс до цієї доріжки, яка ось тут, на мапі, й займаємо позиції за цією високою межею, на віддалі біля чотирьох сотень метрів від лісу. Початок акції роблю я, й це буде о дванадцятій сорок п'ять. Чота Бартля посуватиметься перша й під час бою підійде якнайближче до лісу, щоб замкнути перстень і нав'язати контакт із сотнею Крилача. Чота Залізняка замкне кільце від заходу і сконтактується зі сотнею Ластівки, а рій Чумака піде на заставу від Бірчі на доріжку, що веде до Явірника Руського. Чи всім ясно? - Й, не чекаючи відповіді, додав: - На ліс не наступатимемо, доки не буде подана команда. Є якісь питання?

Запитав чотовий Іменний:

- Коли брати під увагу ощадність амуніції, якою має бути сила вогню?

- До часу наступу наших із лісу - сильний вогонь і часті зміни становищ кулеметів для дезорієнтації ворога. Чи ще є питання? Всім зрозуміло?

Накази були ясні, й сотня рушила в дальшу дорогу, її бойовий дух був дуже високий. Іще ніколи дотепер відділи УПА на цьому терені не практикували концентричного наступу на ворожі сили в лісах. Тактика носила переважно оборонний характер і полягала на засідках або пробоях з оточення. Це ворог добре знав, був свідомий того, що любої миті може потрапити в повстанську засідку, але йому ніколи не приходило на думку. що упівські з'єднання зважаться його оточити и на нього наступати. Такий наступ вимагав би великих жертв, і вороже командування мало певність, що на такий крок УПА не піде.

О годині 12.30 сотня Громенка вже була на становищах під високою й довгою межею, досі ще не зауважена ворогом. На узліссі можна було бачити його стежі й обсерваторів, які не помічали повстанців під носом, а обдивлялися Грушівський ліс далеко за селом, до якого вже раніше пішла боївка Петі. На полях уже виросло досить високе збіжжя. Поміж ворожими позиціями й сотнею пролягали два лани гарного жита й декілька ланів вівса та ячменю, а решта лежала облогом, покритим густою травою. Вона марнувалася, бо селяни не мали достатньої кількости худоби для випасу.

Рій Чумака відійшов на доріжку, з якої недавно вороги хотіли наступати на Явірник Руський, і тут створив добру заставу. Звідси можна було вести добрі спостереження за селом Липою й лісом, де зараз розташувався той «геройський» полк, що прирік пімститися на УПА.

Оцінюючи ситуацію, Чумак виключав можливість прибуття негайної допомоги полкові з Бірчі. На це не дозволив би собі амбітний полковник, який воював із «бандами бандеровцуф» уже другий тиждень так успішно, що не було жодного пострілу.

Але Чумак добре знав і те, що по таку допомогу завзятий полковник звернеться лише за кільканадцять хвилин, а якщо ця допомога й відважиться виступити з Бірчі, то прибуде на місце не скоріше як через три години. Сівши біля кулеметника Смика, ройовий розглядав крізь далековид ліс і перед ним добре бачив розтягнену на бойових становищах сотню Громенка. В