Читати книгу - "Гордівниця Злата"

очах її загорівся вогник надії.

Лице судениці затьмарилося, а очі наповнилися сумом:

— Не поспішай радіти. Ти не знаєш усієї правди. Відтоді як ти переступила поріг діамантової штольні, над тобою тяжіє закляття гномів. Я хотіла позбавити тебе від нього, але, повернувши твоєму коханому зір, не зможу цього зробити.

— Ой, мила хрещено! Мій принц — найдорожче, що у мене є. Заради нього я готова витерпіти будь-які страждання, — сказала Злата.

— Нехай буде по-твоєму, — кивнула фея. — Я від усього серця бажаю вам щастя.

Вона змахнула руками, і в повітрі затанцювали міріади іскорок. Вони спалахували, згасали й знову загорялися, неначе фантастичний феєрверк. Коли остання зірочка щезла, принц прозрів.

У столиці панували веселощі, гуляли старі й малі. Святкували заручини принца та його нареченої. Старий бакалійник сидів на чільному місці, поряд з королем-батьком. Усі були зачаровані нареченою. Вона була не тільки казково вродливою й дивовижно розумною, але ще й на диво доброю та життєрадісною.

Принц і Злата сиділи, взявшись за руки, і не могли надивитися один на одного. Щастя здавалося їм вічним, а закляття гномів пустою вигадкою. Усі раділи тому, що ця історія має гарний кінець.

АЛЕ ЩО ТАКЕ КІНЕЦЬ? ЦЕ ЛИШЕ ПОЧАТОК ЧОГОСЬ НОВОГО…

 Закляття гномів

І настане мить, коли оживуть далекі сузір’я. Гончі Пси, Стрілець, Терези, прекрасні зірки Вега та Альтаїр — всі вони зберігають таємниці. Ступивши на зоряну дорогу, красуня Злата пізнає багато таємниць Всесвіту: хто збудував Надхмарний замок і про що так сумно співає Еолова арфа. Але ніхто не дасть їй відповіді на головне запитання: як, перепливши річку забуття Лету, знову повернутися до світу живих. Розділ 1
Згустіться, хмари чаклунства!

Заручини принца з дочкою простого бакалійника Златою викликали шквал розмов і пересудів. Усе королівство: від палаців до халуп — гуло, як потривожений вулик. Простий люд радів, знать обурювалася. Згода короля на весілля сина з простолюдинкою викликала здивування, але коли дівчина з’явилася при дворі, навіть найзатятіші супротивники нерівних шлюбів прийшли від неї в захоплення. Ніхто не міг опиратися її чарівності. Невдовзі графи, герцоги, барони втрачали розум через колишню бакалійницю і, ніде правди діти, заздрили нареченому. Вельможні дами спочатку прийняли «простачку» насторожено, але привітність і щирість дівчини прихилила до себе навіть найнеприступніші серця.

Принц і Злата були щасливі. У палаці панував гарний настрій. Усі жили очікуванням свята. Ніхто не знав, що…

…Далеко в горах у похмурій печері, що називалася Лисячою Норою, курився дим, варилося зілля і навколо закопченого казана шмигала жвава стара, намагаючись зруйнувати щастя закоханих. Вона потовкла в ступці шкаралупу від зміїних яєць, додала три краплі крокодилячих сліз, пучку пилку з крил метелика зі зловісною назвою «мертва голова» й висипала все це у вариво. Зілля засичало, як розбурхана гадюка, над казаном здійнявся стовп зеленуватої пари, і стара промовила заклинання:

— Згустіться ви, чаклунства хмари, Хай зло тепер у світі править. І в день ясний хай вдарить грім Над дівою з лицем святим.

Раптом пара осіла, а вогонь під казаном згас.

Укотре Віщунка намагалася дістатися до Злати чаклунством, але все дарма. Стара оскаженіло забігала навколо вогнища, злякавши пугача, який сидів на рогах оленя.

— Ох-ох-ох! — заохав пугач.

— То ж бо й воно, що ох! — сердито скрикнула чаклунка. — Немає мені спокою від цього дівчиська. Украй мене замучила.

— Хо-хо-хо! Хто-кого? — глумливо промовив пугач.

— Вона мене, звичайно. Їй хоч би що. Живе й радіє, а я так уся намучилася, ні сну, ні відпочинку не знаю, ворожу, а все дурно, — лютувала Віщунка.

— Відступиш-ш-шся, заспокоїш-ш-шся, — прошипіла змія.

Обвившись навколо помела, вона розмірено розгойдувалася на різні боки.

— Цить! Теж мені, учителі знайшлися. Жодної мети в житті не маєте. Ситі, над головою не капає — от і