Читати книгу - "Витівки Йонатана Коота"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Йонатане, любий! — співчутливо вигукнув він і замовк, лагідно притиснутий лапою капітана.
— Тим же шляхом, яким ми сюди прийшли, вилетиш надвір, — почав Коот розтлумачувати завдання. — Там уже світає. Не виключено, що найближчим часом неподалік розіграються події, які матимуть бурхливий характер. Веди спостереження доти, доки побачиш міліцейські машини, а потім вертайся й доповідай.
— Слухаюсь.
— Ти зможеш утриматися від особистої участі в цих подіях?
На доказ того, що зможе, Ерик різко повернув голову назад і встромив дзьоба під крило.
— Навіть якщо побачиш поблизу Лись-Блися?
Дзьоб висунувся з-під крила і піднявся для удару.
— Та він же далеко, на корчовищі.
— Був, — із притиском мовив Коот. — То що, зможеш чи ні? — повторив він. — Ти ж присягався зеленим дубом.
— Присягався і зможу, — мить подумавши, серйозно відповів Ерик. — Можна летіти?
— Лети!
Ясна річ, для того, щоб полетіти, тут було надто низько й вузько. Повзик помарширував пішки. Коли він був уже достатньо далеко, аби вважати, що його не бачать, але досить близько, щоб почути голос, капітан сказав:
— Хто відбув покарання, той для мене як новонароджений. А за сумлінне виконання бойового завдання підвищення гарантоване.
Тим часом Бікі, повільно обертаючись навколо власної осі, обдивився всі закапелки в приміщенні без кутків і, знайшовши баночку з-під консервованих огірків, висипав з неї гайки, болти й різні гвинти на підлогу.
— Води тут немає. Хід, який веде сюди зверху, закритий герметично. Тяжко тобі буде, Бікі.
— Витримаю. Я не воду шукав, а яку-небудь посудину для розріджувача. Сідай на мене і давай сюди хвоста.
Від вдячності у Йонатана навіть серце швидше забилося, бо фарба, висихаючи, з’їжувалась і щораз сильніше стискала хвіст. Однак замість звичних слів подяки, які в цій ситуації видавалися йому надто блідими, він лише лагідно мовив:
— Ти вибач, що через мене так вийшло з цією набридливою Пуською…
— Та хіба ж?..
— Ти послухай, не гарячкуй. Я знаю про це, бо коли повернувся, ти переплутав мої вуса з її вусиками. Та я мусив просити в неї допомоги, тому що іншого доступу немає, тільки через «Хату Бунгало». Тепер ми в такому місці, через яке проходять усі розмови селища і заводу із світом.
— Йонатане, ти що, будеш підслухувати?
— Іншої ради немає.
— Ми порушуємо одне з основних громадянських прав, гарантованих конституцією.
— Ще не порушуємо, але маєш слушність: порушимо, — сказав Коот. — Чи ти вважаєш, що я повинен оголосити надзвичайний стан і скасувати громадянські права? Або відмовитись від операції? — Він під’єднав дві лапки до клем на кабелях і зняв трубку, яка висіла збоку. — … Трицифрова —632, виграш 200 золотих, двоцифрова —32, виграш…
— Результати спортлото, які передають цілу добу, — пояснив Йонатан, роз’єднуючи лінію, й додав після паузи: — Ти, Хелонідесе, помиляєшся, коли думаєш, що мене це все не бентежить. Чи вважаєш, що дерев, які ми прирекли на жахливий вирок, мені не жаль більше навіть, ніж власного… Глянь-но, Бікі, чи вже розмокло, бо менше стискає, але починає пекти.
— Розмокло, але не зовсім. Зціп зуби й потерпи ще трохи.
— Терплю, — зціпив зуби Коот і так крізь зціплені зуби проказав: — Як там у Міцкевича сказано про насильство?
— Насильством на насильство відповісти, — підказав командирові сержант.
— Тоді я оголошую надзвичайне становище! — заявив Коот.
Капрал Повзик через відкритий лаз вийшов у коридор, застелений килимом, проминув банановий телефон гарячої лінії і, хоч міг тут уже підпурхувати, все ще йшов пішки, міркуючи собі, що коли за сумлінне виконання бойового наказу підвищення забезпечене, то чи в такому разі за виключно вдале виконання не може це підвищення бути подвійне. Наприклад, з капітана на полковника, або ще краще — з капрала на сержанта. Йому до жаги кортіло, щоб його думки втілились у життя: він навіть перестав бачити й чути, а в якийсь момент шаркнув пазурцями по підлозі і, гордо задерши дзьоба, відрекомендувався сам собі:
— Сержант Ерик Повзик!
Голосно сказані, ці слова протверезили його, повернули слух, зір, і він раптом побачив, що стоїть за три короткі кроки від пухнастої спини незнайомого звіра, в радіусі дії його швидких лап, озброєних гострими пазурами.
Дружба з Йонатаном не давала йому гарантії бути безпечним при зустрічах з іншими котами, тому він закляк на місці, готовий боротись і дорого продати своє життя.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Витівки Йонатана Коота», після закриття браузера.