Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Навіщо читати 📚 - Українською

Читати книгу - "Навіщо читати"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Навіщо читати" автора Шарль Данциг. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 36 37 38 ... 57
Перейти на сторінку:
потребу написати щось зовсім непрактичне. Не текст закону, не протокол процесу, не звіт адміністративної ради, не «Буття 1» чи палацеву хроніку. Ні-ні, це був якийсь непотрібний божевільний, який сів і написав: «О, мати змогу висловити себе повністю, як висловлює себе мотор! Мати змогу мчати по життю так само тріумфально, як авто останньої марки!» або щось подібне за власним бажанням у році 1000-му чи 5000-му з «Тріумфальної оди» Фернанду Пессоа[143].

Якщо комусь судилося стати письменником, у дитинстві в нього виявляється справжня булімія читання, споріднена з любовним пожираючим вогнем. Це як удаване бажання з’їсти гарненьке немовля, яке усміхається.

Коли в дитячому віці читають надзвичайно багато, то, я думаю, це для того, щоб стати письменником, а якщо цього не досягнуто, великий читач стає зачаєним письменником. З часом він про це забуває, далі продовжує читати, і дуже добре якщо він не стане уїдливим. Мені трапилося набагато менше великих читачів, уїдливих тому, що вони не пишуть, ніж дрібних письменників, уїдливих через те, що їх не читають.

Коли хтось перебуває в процесі становлення письменником і продовжує читати цілком диспропорційно, то він це робить (інколи несвідомо) для того, щоб навчитися писати. Безвартісні книжки нічому навчити не можуть. Вони такі ж непроникні, як і великі книжки. Вони нульові, й у своїй нікчемності не дають жодного прикладу для наслідування, бо нікчемність навіть не є поганою; у поганому тексті присутня якась похибка, тож можна спробувати з’ясувати її причину. Оскільки у великих книжках усе досконале (припустимо, що таке можливе), побачити, щó автор зняв або додав, неможливо, бо все досконале. Велике й безвартісне невидимі.

Коли й далі читати так само наполегливо, з’являється розуміння користі, яку отримуєш від читання кількох книжок одного автора поспіль. Якщо він уміє писати, тобто трансформувати первісну матерію, він не розкриває своїх характеристик за першого підходу.

Коли хтось став письменником, трапляється так, що він читає, щоб не писати. Радше будь-що, ніж ця в’язниця, на перебування в якій сам себе засуджуєш на один, два, п’ять чи десять років, щоб закінчити книжку! В інших є талант, навіщо ж мені убиватися, не знаючи, чи він у мене є?

Коли хтось є письменником і пише, прочитана книжка інколи розблоковує ту, яку він якраз пише. Вони не обов’язково мають бути подібними. Ви будете здивовані, побачивши, що спорідненість між письменниками полягає в пустотах. У тому, чого немає, але ми здогадуємося, що це могло б там бути. Коли книжка когось іншого розблокувала нашу книжку, на цьому треба стояти, інакше розблоковувати доведеться нам. І ми переходимо до іншої книжки, так само спокусливої, бо в ній віднаходимо елементи самих себе, і знову не пишемо. Процес писання — це організація ізольованості в літературі.

Коли хтось є письменником і не перебуває в процесі писання, бувають моменти пристрасного читання. Моменти, коли книжку не пишуть, є порожнистими й асоціальними, це моменти, коли письменники є монстрами з відмінним від їхнього голосом. Закінчивши свій роман, вони з насолодою повернулися до створення інших.

Я знаю когось дуже розумного, дуже освіченого й ще багато всякого-різного, але коли він пише, це просто катастрофа. Якщо він не вміє писати, значить, він не вміє читати. У романах він бачить сюжет, у поезіях — форму, в театрі — репліки, зрештою — перший план і видиме. А реальний сюжет, більш видимий, ніж видиме, а дух, а за риторичною формою — сонет, анамнез, хіазм, ненадійний оповідач тощо — внутрішня причина наданої фразам форми? Танцю властива не тільки хореографія.

Можна обожнювати Пруста і писати, як Норпуа[144]. Чи ж настільки Пруста обожнюють, якщо пишуть, як Норпуа? Чи справжній, рафінований читач може писати погано? Що значить писати погано?

У ставленні читачів до письменників часто спостерігається оспорювання їхніх сюжетів. «Ви написали книжку поезій під заголовком «Плавці», а чому не «Плавчині»?» — запитали мене. Неймовірно. Мені це видалося неймовірним. Коли Сезан показував картину з яблуком, ніхто ніколи не питав його: «Чому ви не намалювали грушу?». Ніхто ніколи не запитав у Фелліні: «Ви показуєте жінок із великими персами, чому ви не показуєте чоловіків із великим пенісом?». Ніхто не запитав Шостаковича:

«Ви написали симфонію, чому не сонату?». Втім, я не думаю, що це якась особлива недоброзичливість до письменників. З боку доброзичливих тупуватих людей це радше спосіб проникнути в літературу, а значить її полюбити. Трапляється, що любов буває нав’язливою.

Читати вголос
а) написане іншими а.1) прикрі помилки

Починаючи з 1993 р., Вероніка Обуї[145] знімає на відео людей, які один за одним, по шість хвилин кожен, читають «У пошуках утраченого часу». Серед них є люди відомі й невідомі, молоді й старі, закохані в Пруста й такі, що ніколи його не читали, та багато інших. Цей проект

1 ... 36 37 38 ... 57
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Навіщо читати», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Навіщо читати"