Читати книгу - "Операція «Ліра»"

Згодом це пізнання мало не коштувало нам життя. Невдовзі після встановлення контактів нам пощастило дістатися на слуховий фокус найбільшого калліопійського концертного дирижабля. Тільки-но ми вмостилися в якихось пружних мушлях, і площина почала обертатися, я відчув серед мертвої тиші різкий біль у голові, страшенний тиск на барабанні перетинки, в очах потемніло, і я знепритомнів.

Мене розбудив гучний дзвінок. Я схопився, гадаючи, що дзвонить будильник і пора вставати, бо запізнюся на лекцію. Та замість золотого сонячного проміння в очі мені вдарило синє світло Веги, і я усвідомив, де перебуваю. Все ще сидів з іншими членами нашої експедиції в амфітеатрі слухового диска — нічого не змінилося — за винятком того, що мої друзі і я мали на собі якісь шоломи, що закривали вуха і всю верхню частину голови.

Дзвоник не вщухав, був справжній: виявилося, що закінчувалася перерва, і слухачі, під’ївши у фойє, поверталися на свої місця в аудіофокусі. Швидко все з’ясувалося. Тональний вимір калліопійців у порівнянні з нашим знаходиться у сфері набагато більших коливань.

Удар перших тонів на незахищене людське вухо неминуче викликав болюче відчуття. Якби так тривало далі, то це привело б до смерті. На щастя, наші провідники враз збагнули, що їхня музика шкідливо впливає на гостей. Припинили концерт і принесли звукові редуктори, які дозволяли нам слухати місцеву музику. Це були оці шоломи, без яких ми вже не обходилися весь час нашого перебування на Калліопі і привезли із собою на землю. Тепер мали змогу насолоджуватися музикою. Мало сказати — насолоджуватися. Словами взагалі неможливо описати почуття, що їх викликають у слухачів твори калліопійських майстрів.

Зрештою у цьому переконалися земляни вже на першому космічному симпозіумі за тиждень після нашого повернення. Я наглядав тоді за апаратурою і з великим інтересом спостерігав реакцію фахівців, що зібралися у залі. Коли всі наділи шоломи, я, ввімкнувши фональні випромінювачі, знову відчув це невимовно щасливе збудження: спершу людини торкнуться ніжні вібрації ніби вологого теплого повітря, потім усередині щось ніби розжарюється і тоді…

Із свого місця я бачу залу. Вираз екстазу був на всіх обличчях. Блискучі очі, усмішки, — а там у першому ряду, диви, старенький академік Сихравий ніби помолодшав: характерним жестом пригладжував сніжно-біле — досить уже ріденьке — волосся, радісно притакував головою, по зморшкуватих щоках спливали рясні сльози, час від часу, соромлячись, очевидно, свого зворушення, розпачливо пробував прочистити люльку, що давно вже погасла… Решта слухачів поводилася так само: розкоші сповнювали атмосферу в залі. При цьому вони — не відаючи про це — проходили всі ступені атласу кольорів Освальда, — блідли, рожевіли, сріблилися, синіли, жовтіли, червоніли, зеленіли…

На Калліопі ми довідалися багато цікавих подробиць про антисвіт, здобутих при дослідженні сильної радіації галактики Месьє-87. Існує світ, цілком стабільний, тотожний з нашим, але складається він з античастинок, Є матерія, є антиматерія. Є теза і антитеза, семіт і антисеміт, клімакс і антиклімакс, фон і антифон. І, навпаки, антиквар і квар, антилопа і лопа, Антілли і Яли… Якщо є музика, то є і антимузика!

Антимузика. Чи не означає це поняття якусь абстрактну абсолютну тишу?

Нас запросили до Інституту вивчення галактик, що звучать, і, дотримуючись найсуворіших правил безпеки (адже матерія дуже лабільна), дали нам змогу прослухати унікальний запис фонічного протуберанця сузір’я Лебедя, блискуче підтвердження гіпотези Барбіджа-Гойла, Затамувавши подих, ми в тріскоті і шумі космічних радіотелескопів почули звуки, які — диво-дивнеє — не були нам чужі! Музичний стрій абсолютно схожий на земний. Лише інструментовка була незвичайною: майже повністю приглушені смичкові інструменти, дуже часто вступають духові інструменти і майже не змовкають тарілки, трикутники і великий барабан. Ми вкрай здивовані переглянулися. Невже це можливо?

Звукове випромінювання в сузір’ї Лебедя, віддаленого од Землі на 200–270 мільйонів світлових років, є не що інше як антимузика, по відношенню до земної музики!

Дивне почуття: захоплення, поєднане з дещицею розчарування. Вона, ця антимузика, була — як би мовити — така ніяка, нічого не говорила, одноманітна, поверхова…

Не дивуйтеся. Адже писав її антиталант.

Найцікавіше ось що: «художні ансамблі» калліопійців — це більші або менші колективи подібно до земних, з тою лише відмінністю, що кожний такий оркестр грає лише на одному інструменті. Ми бачили ці «звукові радіатори».

В їхню основу покладений принцип оптичного поглинання, відомий земним ученим шістдесятих років двадцятого століття — зміни в електронній оболонці з церієвого або європієвого скла під впливом ультрафіолетового проміння, — принципу, транспонованого у сферу звуків…

Видобувають щось схоже на гаму, але не суцільну: основною формою є ряд з 53 тонів, що випливає з набагато сприятливіших умов, ніж наша система — 53 квінти дорівнюють 31 октаві плюс одна двадцять восьма півтону.

В одному калліопійському музичному діалекті це співвідношення ще оптимальніше, математично остаточний фрагмент напівтону зовсім незначний, так що можна досягти абсолютно чистої настройки!!! Звуковий діапазон радіаторів величезний.

(Прим. видавця. З подальших уривків випливає, що експедиція відвідала також інші населені планети Веги).

Вокальні можливості жителів Мельпомени просто неймовірні: величезний діапазон у кожного від ля-бемоль субконтра октави аж до карколамного сі! безліч всіляких кольорових регістрів, широка динамічна гама, тобто якийсь живий органний, органічний орган. І понад усе виключна можливість гармонічного, а особливо поліфонічного виконання, Ми встановили, що посередній дорослий мельпоменець може легко сам виконати чотириголосний хор з досконалою обробкою кожного голосу, а трохи повчивши, може опанувати і шестиголосся. Більше того, ми знайшли чотирьох феноменів, які, ознайомившись з нашою нотацією і манерою виконання — самі заспівали 36-голосний мотет «Део Гратіа» Окегхема, відкритий музичним археологом Ванітцьким на берегах листа Вірдунга в одного гейдельберського букініста.

Культ руху. Це найточніша характеристика життєвого принципу мешканців планети Терпсихори. Ці прекрасні маленькі істоти ширяють в осяйній атмосфері плавними рухами своїх ніжних організмів. Виключну насолоду приносять їхні аудіокінетичні концерти. Відбуваються вони у великих критих приміщеннях на блискучій круглій площині, що нагадує наші ковзанки. Істота в формі тонкого конуса, поставленого на вершину, починає виписувати петлі, спіралі, мережива, потрійні параграфи взад і вперед, і все це концентрично — поки не скінчить у центрі круглої площини. Під час