Читати книгу - "Італійські казки"

Король знов кинувся до матері.

— Любо матінко, цей генерал поводився, як справжній чоловік. Але що більше я на нього дивлюся, то більше мені здається, що це дівчина.

— Знаєш що, сину, — сказала королева. — Поведи тепер генерала в сад. Якщо це дівчина, вона зірве троянду та фіалку й приколе їх на груди, а якщо це чоловік, він відламає гілочку жасмину й застромить її за вухо.

Запросив молодий король генерала в сад, а Фанта-Гіро й не глянула на троянди та ніжні фіалки. Зате, коли підійшли до куща жасмину, вона байдуже зірвала гілочку й застромила собі за вухо.

Спантеличений король знов побіг до королеви-матері.

— Любо матінко, — сказав він. — Цей генерал знов повівся, як чоловік, але серце моє каже, що це таки дівчина.

Тоді королева зрозуміла, що син її закохався.

— Остання моя тобі порада, — сказала вона. — Запроси генерала на обід і придивися, як він краятиме хліб. Жінка завжди відрізує скибку, притискуючи хлібину до грудей, а чоловік, — тримаючи її в лівій руці.

Коли почався обід, генерал узяв хлібину в ліву руку, а правою відрізав чималу скибку.

По обіді королева сказала синові:

— Сподіваюся, тепер ти вже переконався, що генерал — чоловік?

— Ні, матінко, — сказав королевич. І додав: — Ось я сам влаштую йому іспит.

Він підійшов до Фанта-Гіро й сказав:

— Ви мені так припали до серця, генерале, що я хотів би познайомити вас зі своєю нареченою. Ось ми трохи перепочинемо, а надвечір сядемо на коней і поїдемо до неї в гості.

Почувши це, генерал став ніби сам не свій: спершу поблід, а тоді зашарівся й відповів тремтячим голосом:

— Я… Залюбки, ваша величносте. Побачити вашу наречену — це для мене величезна втіха.

Король повів генерала на спочинок. Та коли він за годину-дві прийшов до його покою, генерала там уже не було й близько.

Молодий король негайно скочив на коня й помчав до ворожого королівства.

А тим часом Фанта-Гіро, повернувшися додому, в сльозах обіймала свого батька, який сидів на синьому троні.

— Любий таточку, — промовила вона, вмиваючись слізьми, — я поїхала на війну, а привезла вам мир.

— То чому ж ти так гірко плачеш, моя доню? — спитав батько.

— Бо я там загубила своє серце, — відповіла дівчина й заплакала ще дужче.

Коли враз під вікнами палацу затупотіли коні, а за якусь мить у тронну залу вбіг засапаний молодий король. Він просто підійшов до Фанта-Гіро й сказав:

— Генерале, прошу вас стати моєю дружиною.

— А ваша наречена? — спитала дівчина.

— Люба Фанта-Гіро, коли я вам говорив про наречену, ви були генералом. А хіба гріх піддурити ворожого генерала? Ніякої нареченої у мене нема, крім вас, якщо ви згодні нею стати.

Королі уклали мир.

Невдовзі справили весілля. Коли старий король помер, то залишив усе своє королівство зятеві, а красуня Фанта-Гіро стала королевою обох держав.

Були собі колись батько й мати, і мали вони чотирнадцятьох синів. Найменшого так і звали — Чотирнадцятий. Оцей-то Чотирнадцятий був не такий, як його старші брати. Виріс він так швидко, що всі дивом дивувалися.

— Ти б допоміг братам працювати на полі, — сказала якось йому мати. — На ось тобі кошик зі сніданням та й іди до них.

Узяв він кошика з чотирнадцятьма хлібинами, чотирнадцятьма кружалами сиру, чотирнадцятьма літрами молока й пішов.

Захотілось йому дорогою їсти. От він сів край шляху, з’їв усі чотирнадцять хлібин і кружал сиру і випив чотирнадцять літрів молока.

Брати зосталися голодні.

— До харчів ти удався нівроку. Побачимо тепер, який ти до роботи. Ану ж, бери мотику.

— Гаразд, — каже, — тільки дайте мені мотику чотирнадцять фунтів вагою.

Вони дали.

— А тепер, — каже, — подивимося, хто перший дійде на край поля!

Махнули всі чотирнадцять братів мотиками — першим на край поля дійшов Чотирнадцятий.

Від того дня він працював укупі з братами. Працював за чотирнадцятьох і їв за чотирнадцятьох.

Брати з голоду аж стали схожі на в’ялену рибу. От батько з матір’ю кажуть Чотирнадцятому:

— Пішов би ти, сину, в світ, побачив би, як там люди живуть.

Попрощався Чотирнадцятий з родиною та й пішов.

В одному селі багач шукав п’ятнадцять наймитів для роботи в полі. Довідався про це Чотирнадцятий, пішов до нього й каже:

— Я роблю і їм за чотирнадцятьох. Але й плату беру за чотирнадцятьох. Найміть мене, як хочете.

Багач схотів вивірити Чотирнадцятого і взяв його за наймита. Але ще й п’ятнадцятого наймита знайшов собі. То поки цей махне мотикою один раз, Чотирнадцятий — чотирнадцять! Невдовзі все поле обробили. Та господар не хотів платити Чотирнадцятому, як домовилися, — за чотирнадцятьох, і надумав його здихатися.

— Слухай, — каже, — зроби мені ще одну роботу. Онде стоять семеро волів із чотирнадцятьма мішками. Піди з ними в пекло до