Читати книгу - "Невидимець (збірка)"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я чекав у маленькій вітальні цілу вічність, і нарешті чоловік з’явився і відчинив двері, що вели нагору. Я ледве встиг прокрастися за ним.
На сходах він несподівано зупинився, і я мало не наскочив на нього. Зупинившись, він поглянув просто мені в обличчя і дослухався. «Можу заприсягнутися», — сказав він. Довгою волохатою рукою відтягнув нижню губу. Поглядом окинув сходи вгору й униз. Потім побурчав і продовжив підніматись нагору.
Поклав долоню на дверну ручку, а тоді знову зупинився з тим самим збентеженим гнівом на обличчі. Він почав здогадуватися, що позаду чується якийсь слабкий рух — мій рух. У того чоловіка був диявольськи гострий слух. Раптом він вибухнув гнівом. «Якщо в будинку хтось є!..» — закричав він, лаючись, але не закінчив погрозу. Поклав руку в кишеню, не знайшов те, що хотів, і, промчавши повз мене, шумно спотикаючись, роздратовано рушив униз. Але я не пішов за ним. Я сидів на верхній сходинці аж до його повернення.
Чоловік з’явився знову, досі щось бурмочучи. Відчинив двері кімнати, але я не встиг увійти — він грюкнув ними мені в обличчя.
Я вирішив обстежити будинок, чим і займався деякий час, намагаючись робити це якомога тихіше. Будинок був дуже старий і ветхий і настільки вологий, що шпалери на горищі відлущувалися від стін і всюди кишіли щури. На деяких дверях ручки не натискалися, і мені було страшно їх відчиняти. Деякі обстежені кімнати, як виявилося, не мали меблів, а інші були завалені театральним мотлохом, вже при купівлі неновим, про що можна було судити з його вигляду. У сусідній кімнаті я знайшов багато старого одягу. Я заходився у ньому порпатися — й у своєму завзятті знову забув про гостроту господаревого слуху. Я почув обережні кроки і побачив, саме вчасно підвівши очі, як він пильно вдивляється в купу одягу, тримаючи в руці старомодний револьвер. Поки він, стоячи з розтуленим ротом, підозрілим поглядом витріщався на одяг, я завмер цілком нерухомо. «Це напевно вона, — тихо промовив він. — До дідька її!..»
Він спокійно зачинив двері, і я одразу почув, як у замку повернули ключ. Потім кроки віддалилися. І раптово я усвідомив, що мене замкнули. Десь хвилину я не знав, що робити. Пройшов від дверей до вікна і назад і зупинився спантеличений. Мною оволодів гнів. Але перш ніж вживати заходів, я вирішив оглянути одяг і заходився виймати його з першої полички. Це змусило чоловіка повернутися — ще злішого. На цей раз він торкнувся мене, здивовано відстрибнув і вражено став посеред кімнати.
Згодом він трохи заспокоївся. «Щури», — сказав він півголосом, затуливши пальцями губи. Вочевидь, він перелякався. Я тихенько став у куток кімнати, але під ногами зарипіла дошка. І ця проклята тварюка почала ходити по всьому будинку з револьвером й руці й замикати одні по одних усі двері, ховаючи в кишеню ключі. Я страшенно розгнівався, коли збагнув, щó він збирається робити. Я ледве контролював себе, чекаючи слушної нагоди. Доти я вже знав, що в будинку він сам, отож більше не метушився, а просто вдарив його по голові.
— Ви вдарили його по голові? — вигукнув Кемп.
— Так, оглушив його, коли він спускався сходами донизу. Вдарив його ззаду табуреткою, що стояла на сходовому майданчику. Він покотився вниз, як мішок зі старими черевиками.
— Але ж звичайна людяність…
— Це все дуже добре для звичайних людей. Але річ у тому, Кемпе, що мені потрібно було переодягненим вибратися з того будинку, та ще так, щоб господар мене не бачив. Я не міг знайти іншого способу це зробити. Потім я заткнув йому рота жилеткою часів Людовика XIV і загорнув у простирадло.
— Загорнув у простирадло?
— Зробив з нього щось на зразок мішка. Гарна була ідея — налякати ідіота та змусити мовчати, але виявилося страшенно важко вибратися звідти. Мій любий Кемпе, мені не подобається, що ви дивитесь на мене так, ніби я когось убив. Але з цим потрібно було покінчити. І, до того ж, у чоловіка був револьвер! Якби він побачив мене бодай раз, то зміг би описати…
— Але все одно, — сказав Кемп, — в Англії… у наш час. І чоловік був у власному будинку, а ви… пограбували його.
— Я пограбував? До біса! То тепер ви обзиваєте мене злодієм! Але ж, Кемпе, ви не такий дурний, щоб розповідати мені прописні істини. Невже ви не бачите, в якому становищі я був?
— І в якому був він, — сказав Кемп.
Невидимець різко підвівся.
— Що ви хочете цим сказати?
Обличчя Кемпа посуворішало. Він збирався щось сказати, але стримався.
— Зрештою, — мовив він, несподівано змінивши тон, — з цим і справді потрібно було покінчити. У вас виникли труднощі. Але все-таки…
— Звісно, я був у важкому становищі… у жахливому становищі. А ще чоловік мене розлютив — полюючи за мною
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Невидимець (збірка)», після закриття браузера.