Читати книгу - "Фарс-мажор"

Упадає в око і той факт, що всю ту сороміцьку поезію (і я прошу вибачення, що називаю це поезією) пан Порядний зумисне маскує під декадентське віршування, витончену елітарність, кураж ненаситного гультяя і еротомана. Не вийде, пане Порядний. Ваше справжнє нутро видно здалеку. Ви не просто декадент. Ви самозакоханий порнограф-декадент. Давно минули ті часи, коли ви лірично писали про Приірпіння, про перше кохання, про перший несміливий дотик до дівочого плеча.

Нині в поезії вас цікавлять лишень сумнівні сексуальні походеньки. Тож не дивно, що сьогодні вогник вашого таланту не горить, а чадить.

То чи такою літературою ми хотіли увійти у нове тисячоліття? Ні, не такою! Ми хотіли увійти у нього яскравим поетичним словом, виплеканим з усього калиново-бузкового розмаїття української літературної традиції і батьківського напучування наших славних попередників і навчителів. А тепер нам соромно людям у вічі дивитися.

Такого ми аж ніяк не чекали від поетів Київщини в обличчі Дмитра Порядного. Але і це ще не все. Отруйні зерна, кинуті зрілим майстром у ріллю нашої літератури, дали гірке збіжжя. Збіжжя сорому і ганьби.

Артем Полежака, скандальний харківський поет пубертатного періоду, написав загальновідому нині малохудожню «Баладу про пиво», з якою він неодмінно з'являється на всіх кололітературних збіговиськах так званих слемерів. Дана поемка закликає нас усіх активно пити всюди пиво – у парках і скверах, у підворіттях і генделиках. І на всіх цих тусовках Полежака, із кухлем пива в руці, неодмінно підкреслює, що своїм літературним батьком він вважає Дмитра Порядного, чий цикл «Хоку про пиво» повністю змінив і спрямував його літературну творчість. Саме після його прочитання тема пива стала основною у творах цього молодого поета, поруч із цигарками і жінками без комплексів.

Отак одне зло породжує інше. Відтак, хотілося б нагадати панові Порядному: ви несете відповідальність за написане. Не дихайте своїм літературним перегаром на юні душі. Не отруюйте своїм псевдоестетичним порно читачів. І бажано, вилазьте ви зі свого смердючого багна, звідти вам нічого не видно. Погляньте тверезими і нехтивими очима на землю навколо вас. А ця земля, запевняю вас, прекрасна. Як і вся наша світла українська поезія, не закіптюжена ядучим чадом підтоптаних порнографів.

Тож нехай пан Порядний із Приірпіння затямить для себе назавжди: надмірне споглядання «отого, що на споді» і втілення на папері образів своєї хворобливої уяви звели його творчий потенціал нанівець, занапастили талант, спаплюжили усе те, що було написане ним до цього, і відвернули від нас, своїх побратимів по перу.

Як стало нещодавно відомо в письменницькому колі, Дмитро Порядний от-от має відкрити чи вже відкрив у своїй оселі декадентський літературний салон, де із вуст автора звучатимуть не тільки спритно випечені манірні віршики, а й суто непристойне паскудство під верескливі звуки джазу і плюскіт алкогольних напоїв. Неважко здогадатися, хто злітатиметься на такі «літературні вечори» і який ужинок вони дадуть.

Відмежовуємось і засуджуємо!

Пізнаю Чулого! Це не стаття, це розправа. Це відрижка маланчуківського полювання на відьом. Це його ностальжі за безкарним цькуванням усього свіжого і живого в українській літературі. І це на тринадцятому році незалежності України! Куди ми котимось? За що боролися? Невже це повернення до цензури у її найгіршому вияві? Невже послуги Чулого і зараз комусь знадобилися? Хто за ним стоїть?

А звідки він узнав про мої плани щодо літературного салону? Яким чином мої сокровенні мрії стають надбанням продажних писак? Невже стіни мого будинку мають вуха? Значить, я недооцінював попереджень Назара про те, що кадебешники усюди своїх «жучків» понаставляли. Який же я дурень! А ще з вищою освітою. Он Назар ніякої освіти не має, а в стократ мудріший за мене.

Показав статтю Назару. Назар пообіцяв усі кістки переламати цьому статисту лицемірного кучмівського режиму, душителю українського слова, чорному пасквілянту, продажному хамлу і брудній бидлоті.

– Дмитре, дай мені його адресу, я порву це падло! Я його своїм коктейлем пригощу, «Вогні Ірпеня» називається. Із найкращих вітчизняних нафтових фракцій. Я ж тебе знаю, ти порнухи не пишеш, ти ж мені свої вірші не раз читав. У тебе душа за Україну болить. Тебе братчики поважають. А за таку підставу треба брати мачете і робити Кончіту.

– А при чому тут Кучма, Назаре? – отетерів я.

– Свята наївність! Бо всі знають, що Кучма вимушено перед людьми українською говорить, а вдома говорить тільки російською. Це ж в якій ще країні президент може так жонглювати державною мовою? Коли я бачу, з яким трудом він підбирає українські слова на офіційних зустрічах, то хочу найнятися йому у суфлери.

– Назаре, я прекрасно розумію, що Кучма здав Севастополь москалям, але він усе-таки керівник нашої держави, і говорити про нього без належної поваги буде, щонайменше, непоштиво. Це по-перше. А по-друге, чому ти завжди всіх втягуєш у свою політику? Ну невже не можна якось без цієї політичної свідомості? Ну чому ти ніколи з новинами культури не прийдеш?

– Бо не хочу, щоб ви всі всохли на корню, безбатченки, – сказав Назар. – Бо в озері має бути хоч одна щука, щоб ганяти карасів. А про культуру я теж в курсі. Ти знаєш, що до нас Басков із Московії приперся?

– Ну то й що? Люди на концерт підуть, хіба погано? Гарний співак.

– Не в тім річ. Концерт – то верхівка айсберга. Насправді ж Басков приїхав спокушати українських співачок. Це ще одна огидна спроба Москви закласти міну уповільненої дії під наш генофонд. Але, хоч Кучма і здав російському ведмедю всі чорноморські маяки, йому ніколи не здати москалям честі наших дівчат. Ми з братчиками завтра йдемо під палац «Україна» з плакатами «Басков, тобі все мало?», «Басков, невже ти забув своїх російських красунь?».

За що я поважаю Назара, так це за вірність