Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Пан Тадеуш, Адам Міцкевич 📚 - Українською

Читати книгу - "Пан Тадеуш, Адам Міцкевич"

18 490
0
01.08.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пан Тадеуш" автора Адам Міцкевич. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Поезія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 36 37 38 ... 98
Перейти на сторінку:
Було в дрібниці тій, що прізвище Довейко Сусідній шляхтич мав. Ото було «Домейка», — Прибічники його на сеймику шепнуть, — «Домейка вибирать!» — а там не розберуть, «Довейка!» — закричать, і пропаде все діло. Раз якось шляхтичі на бенкеті сиділи, На учті голосній (о, за моїх часів Уміли бавитись!). Ото проголосив Довейку много літ маршалок, пан Рупейко, А  дехто не дочув і загукав: «Домейко! Домейко хай живе!» Тоді-то вже й пішло: Всі тягнуть хто куди, а дехто, як на зло, Щось мимрить за столом, що й розібрати годі. А то ще свідком був я і такій пригоді: П’яного шляхтича Домейко полатав Своєю шаблею. Той рани дві дістав, У Вільні вигоїв та й повертав додому. Пізненько ввечері прийшовши до порому, Він прізвище в свого сусіда поспитав. «Довейко», — відповідь… «А, я тебе й шукав!», — І вуса шаблею одтяв йому з розмаху, Що той оторопів із подиву та жаху, Хоча з натури був ніяк не з боязких. Усі сміялися-Довейкові не сміх!.. Нарешті — треба ж бо такій біді лучиться — Обидва стрілили вони до ведмедиці Одної, от як ви. І хоч вона лягла Немов підкошена, — та вже в собі несла Десяток, може, куль, втікаючи з облави… Хто влучив? Хто убив? Не розбере й лукавий. Бо ще й однакові рушниці, як на те! «Не жить одному з нас, — Домейко до гостей Гукнув у запалі,- це вже чортяче діло! Ні! Як не чувано, щоб на землі світило Два сонця — так і нам не можна жити вдвох. Стрілятись! Битися! Хай нас розсудить бог!» Шаблями блиснули та й почали, мій світе! Любили ми обох, взялися їх мирити — Куди! Не підступай! Покинули шаблі, Пістолі вийняли і, ніби оси злі, «Стрілятися! — кричать. — Через ведмежу шкуру! Гречехо! Секундуй!» Я, знавши їх натуру, На теє згоджуюсь. «Як так, — кажу, — то й так, А тільки зважмо ми це діло. Знає всяк, Що ляже з вас один на вічний одпочинок, Та тільки ж рицарський хай буде поєдинок, Не бійка різників! Я знаю, ви митці, То дайте ж довести до ладу справи ці, Бо що то за двобій — на груди лізуть груди… Ще ближче сходитись? Ні, вже цього не буде! Ведмежу шкуру вам я завтра розстелю — От і стріляйтеся тоді, як я звелю: Один біля хвоста, а біля пащі другий, Щоб не було стида і марної наруги». Так от міркуючи, я ворогів спинив І для дуелі час і місце призначив. «Ну, добре!» — розійшлись, іще од гніву білі, Щоб завтра стрінутись… А вже мені Вергілій…»[96] І мова Войського урвалася: з-під ніг Тут заєць по стерні, плигаючи, побіг… От Сокіл навздогін і Куций, пес завзятий (На лови і хортів було зумисне взято, Бо знали, що в полях багато є зайців… Собаки вільно йшли при конях, без смиків). Асесор з Реєнтом хотіли вслід, за ними, Та Войський: «Стать! Пильнуй! Побачимо усі ми, Як на долоні! Стій! Не руш ні на ступінь!» А заєць птицею летить у далечінь, Через заквітчані плигаючи обніжки, — І уші наставля, неначе сарна ріжки. Біжить, наляканий, аж курява курить! За курявою пси. Здавалось мимохіть, Що то змія повзе: пил — ніби шия синя, Собаки — ніби хвіст, розтятий в половині. От Реєнт зблід нараз, Асесор побілів: Змія все довшає! Все далі од хвостів  Сіріє голова — і щезла в темнім гаї… Собаки бігають, а ні один не знає, Де здобич ділася і як її найти. Нарешті йдуть назад, підкурчивши хвости, І навіть од стида очей не підіймають. Мисливці в розпачі круг себе поглядають, Не знають, що казать. Нарешті, почали Собак виправдувать: вони, мовляв, ішли На волі, без смиків — хіба це полювання? Та й зайця клятого не бачено зарання, А на ріллі, грудки, що хоч взувай собак! І те не так було, і те було не так… На жаль, не слухано тих міркувань просторих: Після гонитви ще не зліг на полі порох, Як регіт покотивсь, розмови голосні, — А Войський далі знов: «Ото, кажу мені… —
1 ... 36 37 38 ... 98
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пан Тадеуш, Адам Міцкевич», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пан Тадеуш, Адам Міцкевич"