Читати книгу - "Хозарський словник: жіночий примірник, Мілорад Павич"

— Вчинки в людському житті схожі на їжу, а думки і відчуття — на приправи. Не буде добра тому, хто посолить черешні чи скропить солодощі оцтом…

Коли ті слова вимовились, ключ з уст царівни зник, і вона, як кажуть, знала, що заміна таким чином відбулася. Ключ перейшов до того, кому адресувалися слова, а слова в обмін на ключ перейшли до царівни Атех…

Даубманус стверджує, ніби царівна Атех усе ще жила в його час, і в XVII столітті якийсь лютніст, турок з Анатолії на ім'я Масуді, зустрів її і розмовляв із нею. Той чоловік учився ремеслу ловців снів і володів чимось схожим на арабську версію хозарської енциклопедії, або словника, проте на час його зустрічі з царівною він ще не твердо пам'ятав усі статті зі словникового реєстру, як не пізнав і слова «ку», вимовленого царівною Атех. То було слово з хозарського словника, що означає назву плоду; якби Масуді зрозумів це, він здогадався б, хто стоїть перед ним і міг би позбавити себе усіх наступних трудів, яких вимагала його праця; від царівни він міг дізнатися про полювання на сни більше, ніж з будь-якого словника. Проте він не впізнав її і відпустив свою найбільшу здобич, вирішивши, що вона нічого не варта. Через це його власний верблюд, як каже одна легенда, плюнув Масуді межи очі.

ІБН (АБУ) ХАДРАШ

ІБН (АБУ) ХАДРАШ — шайтан, який забрав стать у царівни Атех. Його житло стояло в пеклі, на тому місці, де схрещуються орбіти Місяця й Сонця. Він був поетом і написав про себе такі рядки:

Поезії Ібн Хадраша були зібрані якимось чоловіком на ім'я аль-Мазрубані — він збирав вірші демонів і в XII столітті уклав збірку демонської поезії [див. арабський збірник Ахмада Абу аль-Али, аль-Маарі, в якому знаходиться ця інформація].

Кінь Ібн Хадраша ступав широкою ходою. Ще й дотепер щодня чути стук одного копита його коня, який біжить клусом.

КАГАН

КАГАН — титул хозарського володаря, походить від татарського слова кан, що означає князь. Як стверджує Ібн Фадлан, хозари хоронили каганів під водою в потоках. Каган завжди ділив владу зі своїм співправителем, і його вищість визначалася лиш тим, чи бажали йому зранку доброго дня раніше, ніж тому другому. Все свідчить про те, що каган був представником давньої (можливо, тюркської) династії, а король чи беґ, його співправитель, походив із народу, тобто був хозарином. В одному документі з IX століття (Якубі) говориться про те, що вже у шостому столітті разом з каганом правив і його намісник — халіф. Найдокладніші свідчення про двовладдя у хозарів залишив аль-Істахрі. В його тексті, написаному в 320 році по гіджрі (932 році по Христі) говориться:

«Що стосується хозарської політики і способу правління, то володар їхній зоветься хозарським каганом. Він займає вище положення, аніж хозарський король (бак або беґ), хоча й приймає титул, тобто звання кагана, від короля. Якщо треба вибрати кагана, вони приводять обранця і душать його стьожкою шовку, аж доки він майже не випустить дух, а тоді питають у нього: „Як довго ти хочеш правити?“, а він відповідає: „Стільки-то й стільки-то років“. Якщо він помирає до закінчення терміну — ніякої біди нема. Якщо ж ні, його вбивають, щойно пройде визначений строк. Каганова влада діє лише в палатах знаті. Він не має права наказувати чи забороняти, але користується повагою, і народ падає навколішки в його присутності. Кагана обирають з числа шанованих людей, жоден з яких не має ані влади, ані грошей. Якщо комусь із них приходить черга зайняти місце володаря, вони обирають його, не зважаючи на майновий стан. Від одної надійної особи я чув про молодого хлопця, що продавав на вулиці хліб, — казали, ніби після смерті кагана не знайшлася нікого іншого, хто вартував би честі зайняти його місце, окрім того хлопця, та він був мусульманином, а місце кагана віддають лише євреям».

Як правило, каганові співправителі були чудовими воїнами. Одного разу після перемоги в бою дістався їм від ворога трофей — пташка сич, яка криками відмикала водяні джерела. Тоді вороги прийшли до них, щоб жити разом. І час почав текти занадто повільно. Вони старіли за рік, як раніше за сім років; свій календар, поділений на три місяці — Сонячний, Місячний і період без місячного сяйва — змушені були замінити іншим. Народжували протягом двадцяти днів, за одне літо мали дев'ять жнив, а потім — дев'ять безперервних зим, під час яких з'їдали зібране. П'ять разів на день лягали спочивати, п'ятнадцять раз варили їжу і сідали за столи, молоко в них стояло лише по ночах без місяця, що були такими довгими, аж усі забували, де проходять їхні дороги, а коли нарешті розвиднялося, вони не могли впізнати одні одних, бо за той час одні виросли, а інші постаріли. І знали про те, що, коли знову смеркне, це покоління вже ніколи себе не узрить. Букви, які виводили читачі снів, робилися все більшими і більшими, ті, хто писав, ледве сягали їхніх згинів, за які доводилось чіплятися, щоб дописати букву, книг стало не досить, і письменами почали списувати схили берегів; ріки текли нестерпно довго до великого моря, і одної ночі, в яку коні паслися під місяцем, у каганів сон прийшов ангел і сказав йому:

— Творцеві любі твої помисли, та не діла твої.

Тоді каган запитав у ловців снів, що значить його сон