Читати книгу - "Не кохай мене, Ольга Джокер"

Обмотавшись рушником, я повертаюся до себе в кімнату. Яр уже там і я майже не здригаюся, коли його бачу. Він сидить на краю ліжка, широко розставивши ноги і впираючись ліктями в коліна. Рукава білої сорочки закатані до ліктя, верхні гудзики розстебнуті. Його погляд пронизливий і довгий. Я моментально гублюся, хоча шалено хотіла висловитися.

- Мені треба переодягтися, — звертаюсь до Яра.

- Вперед.

- Що означає "вперед"? - Фиркаю у відповідь. - Тебе нічого не бентежить?

- Мене ні. А тебе?

Він усміхається, але все одно не йде. У відкриту витріщається. На мої ноги, плечі та прикриті рушником стегна.

Вуха горять, а подих спирає. Невже в Яра нічого не клацає? Не виникає ні краплі бажання? Підійти, присвоїти. Він може, я ж по праву його.

Вперто підходжу до шафи і дістаю звідти спідню білизну та спальний комплект у вигляді майки та коротких шортів.

Прикрившись дверцятами шафи, надягаю трусики і шорти. З майкою справи складніші. Доводиться вивертатися, щоб Яр не побачив мої майже нульові груди. Гаразд, не зовсім нульові. Абияк  "одиничку" намалювати можна.

- Уважно слухаю, — обертаюся до Яра обличчям, повністю одягнувшись.

Він встає з ліжка і робить кілька плавних кроків у мій бік. Щоб дивитися йому у вічі, потрібно задерти голову. Зріст у Жарова величезний – майже під два метри. Тому він успішно грав у баскетбол на ігровому майданчику та майже завжди потрапляв у кільце.

- Я лише хотів попередити, що це вперше і востаннє, коли ти дискредитуєш моє ім'я, — каже Ярослав.

- Як я його дискредитую? – питаю, скинувши підборіддя.

- У будь-якому пристойному закладі цього міста мене знають. І знають, що нещодавно я одружився. Так ось, я категорично проти, що ти проводиш час у компанії інших чоловіків.

- Вони самі до нас підсіли! - різко спалахую. - Я нікого не кликала!

- Це не має жодного значення, Соня, — хитає головою Ярослав. - Поки ти моя дружина - ти ні з ким більше не обіймаєшся, не випиваєш і не танцюєш. Поводишся гідно свого нового прізвища.

Образа чіпкими щупальцями здавлює горло. Я не можу вимовити жодного слова. Значить, я поводилася негідно. Негідно як для дружини.

- Я ясно висловився? – цікавиться Жаров. – Якщо є питання – сміливо ставай. Якщо не згодна - спробуй подискутувати і переконати мене, що я не правий.

- У тебе мені не можна закохуватися. Я це зрозуміла. В інших чоловіків також? А якщо той чоловік із клубу мені справді сподобався? Ти... ти мене перед ним принизив.

- Тоді я відповім, що мені начхати на твої симпатії, — глузливо відповідає Яр. – Якщо той чоловік із клубу готовий взяти за тебе відповідальність та оплачувати лікування – вперед. Я тебе не тримаю і не стану. Але давай ти будеш чесною зі мною, Соня. Це все, що я прошу.

- Ти переді мною чесний, Яр?

Жаров підходить ближче і піднімає моє підборіддя. У мене перехоплює подих і відчутною судомою зводить низ живота. Думки пливуть в одному напрямку, а слова – в іншому. Господи, як же я хочу, щоб Яр мене поцілував.

Він дивиться мені в очі, потім опускає погляд на губи, наче зчитуючи, про що я думаю. Що зі мною не так? Чому я не приваблюю його настільки, щоб знесло дах? Чи так, щоб він переступив через принципи і торкнувся сестри кращого друга?

- Тобі ніколи не скажуть про мене, що я обіймався з якоюсь дівчиною на очах у сотень людей, — чітко промовляє Ярослав. - Думаю, цього достатньо.