Читати книгу - "Сусід на одну ніч, Альма Лібрем"

Таня виявилась дуже приємною дівчиною, та й Володимир також – досить легким у спілкуванні.

А ще – тим самим новим співвласником та спонсором зимової казки, дякуючи якому крихітний карпатський курорт почав активно розвиватись. Донька у них з Тетяною дійсно була не спільна, а від першого шлюбу Володимира, хоча Таня та маленька Богдана і видавались схожими зовні.

Та більш за все мене вражало те, з якою любов’ю Таня ставилась до дівчинки, як ласкаво розмовляла з нею, як розуміла з півслова. Далеко не кожна жінка здатна так ставитись до дитини, яку так мало знає. Крім того, сімейної єдності між Танею та Володимиром я не помітила, скоріше взаємне бажання, з яким вони обидва з якихось внутрішніх причин намагались боротись.

Чому? Здавалося б, наречені!

Але Таня взагалі виявилась дуже скромною та приємною дівчиною, може, тому і реагувала на все з таким зніченням?

- Тут так класно! – поділилась вона враженнями від нашої сумісної прогулянки і посиденьок за спільним столом.

Володимир якраз захопився якоюсь діловою розмовою з Назаром, і дівчина тимчасово лишилась наодинці сама з собою. Богдана веселилась з рештою дітей, які, дарма, що були старші, охоче прийняли її до свого кола.

- Звісно, - посміхнулась я, - адже це комплекс твого нареченого.

- Так, -Таня знову почервоніла. – Він нічого не міг організувати погано, у Володимира все чудово завжди виходить…

- Ви неймовірна пара.

- Дякую. Так, він чудовий.

- Ти також чудова! – рішуче заявила я. – Впевнена, що тільки пара з двох гармонійних прекрасних людей може так чудово взаємодіяти один з одним!

Вона швидко заморгала, а тоді стрімко відвела погляд.

- Хотілось би вірити, - нарешті промовила Таня.

Я похитала головою. Вона явно соромилась,  і я кілька років тому, коли тільки познайомилась з Сашею, також була така, у мене і щоки червоніли, варто було комусь зробити мені комплімент.

Потім, з часом зрозуміла, що похвалу треба вміти приймати. Стала впевненіша в собі. Деякі сумніви, звісно ж, лишались, але не так багато, як раніше. Я розквітла, повністю прийняла себе, отримала твердий грунт під ногами.

Та на все це знадобився час.

Звісно, для того, щоб стати міцнішою, сильнішою, кращою, далеко не завжди потрібен чоловік. Не всі розвиваються у коханні, у всіх свій шлях. Але мені завжди здавалось, що в стосунках з гарною людиною мимоволі стаєш кращим.

Володимира я поки що поганим назвати не могла, та й внутрішнє чуття підказувало мені, що він справді чудовий чоловік. Та вони з Танею, дарма, що називали один одного нареченими, здається, були лише на самому початку спільного життєвого шляху і ще до кінця не зрозуміли, що їм треба.

- Все буде чудово, - прямо сказала я, намагаючись підбадьорити дівчину. – Крім того, - вирішила таки розповісти, - ви ж потрапили в чарівний будиночок!

- Чарівний? – здивувалась Таня. – Це ж що в ньому за магія така?

Я з любов’ю подивилась на чоловіка, що якраз розповідав дітям якусь нову вигадану казку, тоді перевела погляд на Назара та Кіру, що нема-нема – і тягнулись один до одного хоча б за випадковим доторком, за короткою посмішкою, хоч за чим-небудь, щоб постійно контактувати, і промовила:

- Кілька років тому саме там ми випадково поселились з Сашею. Ми не були парою, просто я якраз розійшлась зі своїм козлом-хлопцем і лишилась одна серед зими. Навіть не знала, куди йти. Саша мене впустив до себе, і якось…

- Це було кохання з першого погляду? – шепотом спитала Таня.

- Так. Однозначно так.

- Як класно! – у захваті вигукнула вона. – І ви лишились разом?

- Так, з того моменту ми більше не розходились, - кивнула я. – Я була не з тих, хто кидається у вир стосунків з головою, взагалі вважала, що все має відбуватись повільно та з розумом, але… воно якось само так вийшло, і я дозволила собі не пручатись. А ще в той дім приїхали Кіра та Назар…

- Парою?

- Ну, майже, - гмикнула я. – Вони сказали, що вони наречені. А виявилось, що вони ледь знайомі та взагалі прикидаються.

- Ох… - похитала головою Таня.

На мій подив, вона не була надто вражена. Але замість цього подивилась на Назара та Кіру з якоюсь дивною, особливою надією.

- Але ж зараз у них все добре?

- Так, - підтвердила я. – Фіктивні стосунки дуже швидко стали справжніми.

- То ж треба… Як буває.

- Так, - підтвердила я. – Того якщо почуття є, в цьому чарівному будинку не закохатись один в одного по вуха і не сформувати міцну сім’ю, напевне, неможливо.

Таня цього разу так сонячно, так радісно посміхнулась, що я впевнилась: у неї почуття точно є. Та і у Володимира, судячи з того, які погляди він крадькома на неї кидає, також…

Але це взагалі-то не моя справа.

___

Любі читачі, дякую, що читаєте цю історію! Якщо вона вам до смаку, будь ласка, не забувайте ставити зірочки-вподобання! Ваш відгук дуже цінний для мене!