Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Семен Жук і його родичі, Олександр Якович Кониський 📚 - Українською

Читати книгу - "Семен Жук і його родичі, Олександр Якович Кониський"

446
0
30.03.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Семен Жук і його родичі" автора Олександр Якович Кониський. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 36 37 38 ... 51
Перейти на сторінку:
запримітить и того, як пригорщі червінців переходять з однієі кишені в другу, як часом один червонець потягне сотні других: и «учена задача» стала мішаться у Джура з заздростю… Він рішився поставить два червінці и взяв двацять; поставив 10 и взяв сто, поставив 50 и взяв усі ті червінці, котрі ми бачили у нёго…

II

Тревожний стан душі не покидав Джура всю дорогу з Баден-Бадена. Він не випускав з рук свого сака: ёму здавалось, що кожен пассажир відає, що в тім саці лежать червінці, и кожен тілько про те й мітикує, як би викрасти ті гроші, кожен тілько жде тієі, години, щоб Джур кріпко заснув… И кріпиться Джур, щоб не заснуть; а сон, мов умисне, так и лізе до нёго, так и сплющує ёму, очи. И от почалось боротє фізичноі потреби заснуть и душевного остраху, щоб не проспать сака!.. Сидить Джур у куточку ваґона, пооддаль від других пассажирів и то раз-по-раз курить, то книжку читає, то в вікно дивиться; одно слово: кріпиться Джур наче стара баба на «Діяниі», пильнуючи не проспать, як «дочитаються Христа»… Знеможе сон Джура, от и заснув Джур, але чи мине година чи ні, він прокинеться та швидче до сака: чи цілий, чи ні?

И довгою, безконечно довгою здалась Джурови дорога. «И чого я поіхав в Дрезден?» став думать Джур; «справді чого я там не бачив? чи не лучче б було податься чи в Гайдельберґ, чи в Базель, а то в Дрезден!.. И чого?.. сказано задуріла, затуманилась зовсім голова… Ну, та нічого робить!.. нехай и так, побачимо ще й Дрезден!..»

Аж ось и Дрезден! Зрадів Джур, митю вибіг з ваґона, сів в перший омнібус, звелів везти в Hotel Sax. Причепурившись, зараз подався в банк и тілько тогді трохи заспокоівся, як здав своє золото в банк и взяв білет на своє имя.

– «Тепер нехай крадуть!» думав він… «тепер ляжу виспатися.» Ліг він спать и проспав увесь день, спочиваючи, наче після якоі трудноі, тяжкоі праці. Треба сказать, що Джур втомився більш душевно, ніж фізично: несподіваний сліпий талан укрив ёго мозок таким туманом, підняв ёго нервову систему так, що ёму великого труда стояло держать своі мисли хоч в аби-якім порядку; не диво, що він сам не знав, куди ёму іхать и чого він поіхав в Дрезден. Щастє як и нещастє часто несуть з собою повну торбину тревоги, неспокою и лиха…

Довгий сон заспокоів Джурові нерви; вставши, він став спокійнійше мислити: що ж дальше діяти, куди податься? Найбільш тягло ёго в Жуківку: «поіхать,» думав він, «уговорить Жучиху и Рисю на весілє тепер, доказать ім, що одклад не йде в лад… одружиться… та тогді з молодою жінкою и в Н. добре, як би так!»

Довгенько Джур переберав усякі пляни и став на тім, щоб написать до Жучихи лист, просячи її згоди на весілє, и ждать одповіди в Дрездені. Піславши лист, Джур принявся оглядувать столицю Саксонїї.

Хиба ж в Дрездені ні на що й подивиться! Одна ґалерія картин чого стоіть! То величезний неоцінний скарб трохи що не всесвітнёго искуства. Ходиш по салях тієі ґалерїї, дивишся, любуєшся и впиваєшся тим нектаром, котрий щедрою рукою лє зібрана там живопись… тут читаєш исторію живописи, исторію її розвою, исторію мисли, бачиш душі великих художників: Рубенс, Мурілльо, Корреджіо, Рафаель….

Завернув и Джур в ґалерію картин. Обійшовши усі салі в низу, він сів перед Мадонною и задивився на неі. Трохи згодя рядом з ним сіло дві дами: одна висока, літ за 35, повновида, так здоровєм и несло од неі; друга понизька и така худа и жовта, що не можна було вгадать її віку. Дами мовчки дивились на Мадонну а Джур став придивляться до високоі дами. Справді ж бо и біля Мадонни не гріх було подивиться и довго дивиться на неі! Що таке було у неі, чим вона причаровувала до себе – сего не скажеш, хочби скілько не дивився на неі, хочби скілько не силковався описать її красу; так само як не скажеш, який вираз у Мадонни… Скілько не нюхай рожу – не скажеш, чим вона пахне; скілько не слухай, а не скажеш, яка чарівнича сила лежить в трелях соловія и чим тебе чарують ёго пісні!.. Людска мова не має, и не буде мати слів и виразів, щоб виразить погляд Мадонни, пахощі рожі и гармонію соловія. Отже коли б я був художником-малярем и колиб довелось мені списать тип украінско-рускоі красавиці, я б красчого и вірнійшого не видумав, як обличє отієі високоі дами, на котру задивився Джур.

– «Час вже й до дому,» сказала дама своій товаришці.

Российска мова за кордоном – мов громовина підбила цікавість Джура и він усіми очами впився в даму.

– «Спочиньмо ще трохи, я дуже втомилась,» одповіла друга дама. «Та й очей не хочеться звести з отсієі картини, так би все дивилась на неі; и чим довше дивишся на неі, тим красче вона становиться.»

Джур не видержав и вмішався в розмову.

– «Ото – то й єсть велика сила великих художників,» сказав він; «з першого погляду іх твори наче й не примітні, але вони ростуть перед вами великанами тим більш, чим більш ви спізнаєте іх.»

– «Ви русский?» спитала висока дама, дивлячись дивовижно на Джура.

– «Еге! з Украіни,» одповів він.

– «О, як же я рада сёму! я сама Украінка, з Полтавщини, и щиро люблю своіх земляків, особливо ж рада стрічати іх за кордоном…» Дама простягла до Джура свою руку и додала: «Я – Лаврова, може чули…»

– «А я доктор Джур» (у Россиі усі лікарі зовуть себе докторами).

– «Давно ви в Дрездені?» питала Лаврова.

– «З тиждень, чи що; а ви?»

– «И я не що давно! я іду в Щвайцарію, там мій син у школі, давно не бачила ёго, треба провідать.»

Щира розмова завязалась швидко, як звичайно заходить вона, коли де на чужині стрінуться земляки. Лаврова зазвала до себе Джура. Вона жила в «Н. Victoria», наймаючи пять розкішно обставлених кімнат.

Уляна Петровна Лаврова, з роду Многогрішних, була дочкою богатого полтавского пана Бовдурова – до мозку кісток омоскаленого ґенерала; дід її, по батькові, був просто Бовдур, син же ёго, служачи у Павловій ґвардиі, носячи довгу косу и посипаючи волосє пудрою, до предковічного свого украінского призвища додав московске – овъ; бо звістно, якось ніяково вимовить «ґенерал Бовдур!» – зовсім не те «ґенерал Бовдуровъ…»

1 ... 36 37 38 ... 51
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Семен Жук і його родичі, Олександр Якович Кониський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Семен Жук і його родичі, Олександр Якович Кониський"