Читати книгу - "Семен Жук і його родичі, Олександр Якович Кониський"

Не довго дівовала Уляна: на першім балі, котрий задав Бовдуров задля шіснацятилітя дочки, вона сподобалась ляйб-ґвардийскому полковникові родом з Калуги, Лаврову, чоловікові в-двоє старійшому від неі; а Уляні подобався мундир Лаврова, ёго вуси и ёго джиґуноватість. Через рік вони й побрались. Перші два чи три роки жили вони собі наче-б то и в любови; відтак пішли між ними сварки, жінка ревновала чоловіка, чоловік – жінку и дійшло до того, що Уляна Петровна зісталась тілько номінально Лавровою. Почали вони заводить своі раути и округ неі стала збираться ціла орда джигунів… Хлинув час демократичного дощу и в салоні Уляни Петровни трохи-по-троху став заноситься демократичний, хоча звістно фалшивий дух и подув вітер «запомоги темним, меншим братам». Уляна Петровна під впливом одного червоного демократа-космополіта, в котрого вона закохалась, зробилась горячою демократкою. Не вспіла вона ще зовсім одемократизоваться, як коханця її лікарі послали кудись пить кумис, там на кумисі він и дуба дав… Широке серце неодемократки не довго пустовало и приголубило собі инжинєра Чайку, завзятого націонала. Чайка требовав, щоб Уляна Петровна, кохаючи ёго, кохала и ёго идеі и служила ім. Він став будить у душі Лавровоі родові украінскі традициі, став її підбивать на реалізованє її речей про «запомогу меншим братам» и приневолив, що вона подарувала своім «временно обязаннымъ» селянам увесь викуп за землю. То був значний подарунок и вічний спомин Чайці; через ёго коханє більш ніж тисяча чоловік одержали добрі наділи землею. За проводом Чайки Лаврова стала одвертаться од своіх приятелів-аристократів и в салоні її завелись мережані сорочки, свитки и украінска річ. Уляна Петровна з своіх стотисячних доходів стала уділять десятки карбованців на народні школи и книжки. И пішла про неі луна скрізь и по Украіні и за Украіною. Уряд став коситься на Лаврову, особливо на Чайку. Хтось порадив ій іхати за кордон: вона взяла свого одинчика Васю и одвезла ёго в Цюрих, щоб там ёго виховували «Украінцем». Вертаючись в Россию вона завернула до Пешта, щоб вклониться Деакові, бачилась з Тюром десь; була и у Паляцкого и в Ріґера, думала завернуть и до Львова, та не стало часу, бо прийшла звістка від Чайки, щоб вона швидче верталась до дому, бо ёму «треба іхать на службу в Иркутск». Правда: Чайка спинався против такоі служби, хотів взять одставку; але ёму переказали, що одставку ёму дадуть, а в Иркутск все таки він поіде. Він поіхав «на службу». Лаврова спершу думала и собі податься слідом за Чайкою до Иркутска, та чогось так передумала, поплакала, пожурилась и не поіхала, а забралась до себе в село и стала сумовать. Добра доля змиловалась над нею и на розвагу її післала вже знаёмого нам Сопуна. Сопун провадив тіж идеі, що й Чайка, через се то Лаврова швидко здружилась з ним, та так здружилась, що Сопун перебрався й жить до неі… На селі, звістно, скучно: піде Сопун в свою роту, помуштрує солдатів и нічого ёму більш робить; та й муштра та опротивіла ёму, наче гірка редька. А з Лавровою все таки перекинеться живійш словом. Отже через зиму Сопуна погнали з ёго солдатами в Чернигівщину и Лаврова знов засмутилась; та нагадала, що час провідать сина, и подалась за кордон, взявши з собою на розвагу дочку одного небогатого полупанка, Марусю Чепурну.

Ідучи до сина, вона не хваталась и задержалась у Дрездені, розмисливши виписать сюди й Васю. Вона взяла гарно обстановлену кватиру и завела свій гурт знаємих… Чайка вже вилетів у неі з голови… Щоденними гостями її в Дрездені були поручник в одставці Кронід Нельговский, родом з Пирятина, уніятский піп з Галичини Иван Коцюк, та поміщик з Роменского повіту Максим Ноздроватий. Нельговскому по виду було літ 27; високий, плечистий, трохи лисий, з мускулистими здоровими червоними руками. Ёго чорне кучеряве волосє, вираз палких, круглих чорних очей, оливковий цвіт лиця, густі підстрижені вуси и довгий острий ніс видавали ёго якимсь Азиятом, особливо в той час, як він бував разом з Коцюком, чоловіком худощавим, низеньким, блідим и засмученим. Нельговский видавав, що він іздить по Европі з порукою якоісь украінскоі громади, щоб вислідить житє робітників в Швайцариі, Бельґїї и в Німеччині; справді ж він байдиковав и дальше Саксонїї не був. Коцюк чоловік літ 30, мав в Галичині добрий прихід; але, поховавши в одно літо жінку и двоє дітей, лишив свою парафію и потяг по Европі розносить свою журбу. Ноздроватий – давній знаємий Лавровоі, стрівся з нею, ідучи за кордон, в Варшаві и разом з нею приіхав до Дрездена. Ноздроватий – з колиски крепак, відтак вихованець кадетского корпусу (воєнноі ґімназиі), потім гусар, ремонтир и, як усі ремонтирі, завзятий гуляка и джигун; в кінець – ротмістр в одставці и нікчемний хозяін. Ярмаркові безсонні ночи, вино, карти, московскі циганки, актриси – отсе все разом вивітрило з Ноздроватого усе людске, крім образа, и зробило ёго насмішкою не тілько над панами в загалі, а навіть живою насмішкою над полтавским панством, котре, правду сказать и все гуртом не що инче, як насмішка долі над людским родом. – Шість літ Ноздроватий був виборним маршалком, на трейті вибори ёго скинули, за те що він «ліберал». Ноздроватий розсердився, плюнув и оддавши своі землі жидові в аренду, поіхав за кордон, щоб там травоядних Німців наділять украінскими грішми… Лаврова радо держала біля себе Ноздроватого за те, що він умів справить усяку її поруку, приносив ій щодня усі Дрезденскі новини, особливо ж новини з «российско-дрезденскоі колонїї».

У Лавровоі була та щаслива вдача, що кожен, з ким вона заговорила, розмовляв з нею, наче з давнёю знаёмою: так якось навчилась вона вгадувать людей и вдарять у власний тон кожного. Так було и з Джуром: швидко всім спізнався з Лавровою и став її щоденним гостем. Лаврова ходила и іздила з ним на прогульки, щодня закликала ёго до себе обідать и слухала ёго розмови. Ноздроватий, розпитавши Лавровоі хто такий Джур, махнув рукою, сказав: «хлопоман, санкюлот, лікаришка» и не звернув на нёго ні якоі уваги. Коцюк не оддалявся од Джура, але й не зближався з ним. За те Нельговский з першого погляду не злюбив Джура, косився на нёго, кривився, наче кислиць наівшись, спорився з ним, перебивав, ловив на