Читати книгу - "I am not Russia: неполіткоректний антифеміністичний чоловічий роман"

— Це не фольклор, — тонким голосом озвався з-під каптура один з привидів. — Це пісні з того світу.

— Так уже й з того? — засміялася тележурналістка, демонструючи світу ряд бездоганних білих зубів. — А ви що, діти, ха-ха-ха, були на тому світі?

— Авжеж. Можемо й тобі влаштувати подібну екскурсію. Хочеш?

— Та ні вже, дякую за пропозицію, — журналістка засміялася й стрільнула очима в об’єктив камери, коментуючи ситуацію. — Зрештою, в Единбурзі під час першого дня фестивалю можливо все, адже за легендою нечисть з усього світу отримує право один раз на рік відвідати Землю у денний час і взяти участь у святковій ході, яка розпочнеться рівно о півдні.

— А ти не така вже дурна, як можеш здатися на перший погляд...

— Тільки даремно ти, ги-ги, жерла з ранку ті смажені ковбаски...

«Звідки вони знають про ковбаски», — здивовано подумала про себе журналістка, поцікавившись:

— Це чому?

— Через коров’ячий сказ. Незабаром і в Європі буде пошесть. Першою в Німеччині помре корова на ім’я Сінді, тебе ж теж Сінді звати, чи не так?

Тепер уже прийшов час сміятися Вернеру.

Нарешті хтось влучно і в вголос висловив те, про що він потайки думав увесь ранок.

«Корова Сінді, — іржав оператор, припинивши зйомку і хапаючись вільною рукою за живіт. — Оце так насмішили».

— Ви що дійсно нічого не чули про коров’ячий сказ? — здивовано поцікавились у журналістів підлітки у каптурах.

— Не чули, — холодно відрізала журналістка й, показово повернувшися до привидів спиною, рішуче смикнула оператора за рукав, — припиняй свої сміхуйочки й ходімо далі.

— До зустрічі на тому світі... — недобре якось зареготали малолітні придурки й знову почали співати тужливу сагу, на цей раз про Cu Sith — собаку-привида, зустріч з якою віщує людям недалеку смерть.

Після невдалої прогулянки по Роял Майл журналісти з «Мюнхен ТВ» спустилися на Мідл Лотейн, аби трохи познімати біля собору Святого Андрія. Саме тут Сінді зробилося зле.

— Щось у голові паморочиться і в жар кидає, — важко дихала вона, присівши на кам’яну лаву біля стіни собору.

— Може, «швидку» викликати? — абсолютно щиро поцікавився Вернер, наляканий її спітнілим чолом і вкрай блідим обличчям.

— Не треба, зараз пройде... — потому знепритомніла, завалившися тілом на лаву.

Коли ж за двадцять хвилин, прорвавшись крізь усі затори на місце прибули лікарі, з рота Сінді скапувала на лаву біла піна, а по обличчю раз у раз пробігала зсудомлена гримаса.

«Тиск шістдесят, пульс слабий — сто сорок ударів на хвилину. Ми втрачаємо її, готуйте реанімацію».

Вернер дивився на лікарів здивовано. Це в голові не вкладалося, адже зовсім нещодавно він був готовий порвати курву на шмаття, аж ось цю бліду красиву жінку вже вантажать на ношах до карети «швидкої допомоги».

«Що життя людське — сон», — пригадалося щось із Шекспіра.

Коли ж машина, увімкнувши сирену, покотила геть, він схопився за голову: «Що за чорт? Привиди казали про якісь ковбаски... Звідки знали? Свідоме отруєння німецьких журналістів? Це сенсація!»

З камерою навперейми, спритний оператор чкурнув назад до «Відьомського джерела», сподіваючись застати малих покидьків на місці. Та біля джерела вже стовбичила екзотична парочка: якась синюшна дама та джентльмен, схожий на жабу. Здається, вони удавали жебраків з України, смішно пародіюючи їхню манеру випрошувати у перехожих гроші.

— Контрафактною горілкою не цікавитесь, по п’ять фунтів за пляшку... — утаємничено спитав у Вернера джентльмен-жаба, привабливо дзеленькнувши пляшками в поліетиленовому пакеті.

Подумавши, «щось тут нечисто», Вернер відійшов убік, потайки увімкнувши камеру, яка чітко зафіксувала момент, як жаба передає пляшку контрафактної горілки чоловіку у формі капітана королівських бомбардирів.

І тільки після того він рушив туди, де годину тому вони із Сінді припаркували орендований темно-синій «BMW».

Машини на місці не було.

«Що за чорт?» — брутально вилаявся оператор, роздивляючись під ногами яскраво-жовту смугу «зупинку та стоянку заборонено». Дорожня розмітка в Шотландії має свої особливості.

Увечері на телевізійний канал, з яким співпрацювали журналісти з Мюнхена, зателефонували з лікарні й сповістили про те, що Сінді понад п’ять хвилин знаходилася у стані клінічної смерті, спричиненою невідомою вірусною інфекцією, походження якої наразі з’ясовується.

«Ми буквально витягли її з лап смерті. Стан тяжкий, але стабільний», — дали обережний прогноз лікарі.

«Таки побувала на екскурсії на тому світі», — подумав Вернер.

Глава дев’ята

— Еге-ге-гей! Швидше сюди! Прямо зараз на ваших очах нечуваний і небачений атракціон здійснення мрій!

Чоловік у білому тюрбані, що пускав ротом вогонь, зібрав довкруж себе цілий натовп біля колонади Національного музею Шотландії.

Спершу він просто жонглював запаленими факелами, а потім удався до складнішого трюку. Розчепіривши ноги у шпагаті, вперся ними в колони, й не покидаючи жонглювання, почав дертися нагору. Публіка шаленіла, збиваючи долоні в оплесках. Коли штукар дістався фриза, то звернувся до натовпу:

— Шановні добродії і добродійки, сподіваюся, для вас не буде одкровенням той факт, що сучасними ЗМІ керують чорні маги, що звуть себе медіамагнатами та продюсерами. Аферисти різних мастей і Гатунків маніпулюють вашою свідомістю, відбираючи право бути собою. Цілі інституції ретельно розробляють фокуси й трюки, аби повернути ваші бажання в потрібному для них напрямку. Телебачення та інститут реклами зовсім втратили повагу до вашої індивідуальності. Настав час покласти цьому край. Годі бути мовчазною гичкою, рабами маніпулянтів. Я закликаю вас позбутися всіх внутрішніх обмежень і забобонів. Учитися чинити так, як ви хочете. Робити лише те, що ви хочете, а не що потрібно. Їсти, спати, відпочивати саме тоді, коли ви хочете. Кохатися, з ким ви хочете і де ви хочете. Вчитися, у кого хочете, і працювати там, де ви хочете. Ви маєте право вбити того, хто стоїть на заваді вашим бажанням. Бо весь світ належить вам — вільним людям! (На цих словах натовп зааплодував.) А я в свою чергу готовий посприяти тому, щоб це бажання втілилося у життя. Ось ти, приміром, юначе, про що мрієш?

Вогняною кулею чоловік у тюрбані спустився на землю і став біля рудого єврейського хлопчини років дванадцяти.

— Я мрію створити комп’ютерну програму, щоб оволодіти всім світом, — відповів той, з явним американським акцентом.

— Як тебе