Читати книгу - "Американська трагедія"

Спочатку Гортензії спав на думку такий план: вона запропонує Луїзі Ретерер покликати сьогодні ввечері брата, Клайда і ще юнака на ім’я Скал, який упадав біля Луїзи, до одного дансинга, куди вона обіцяла піти з найприємнішим своїм поклонником — продавцем сигар. Тепер вона не взяла б його, а пішла б одна з Луїзою і Гретою, заявивши, що її кавалер захворів. Вона могла б піти звідти раніше разом з Клайдом і пройти з ним повз магазин Рубінштейна.

Але в Гортензії була хитра вдача павука, який розставляє для мух своє павутиння, і вона зміркувала, що Луїза може сказати Клайдові або Ретереру, хто саме придумав покликати їх сьогодні в дансинг. І може трапитися, що Клайд коли-небудь згадає при Луїзі про жакет, а цього, звичайно, ніяк не можна допустити. Гортензія зовсім не хотіла, щоб її друзям було відомо, як вона влаштовує свої справи. Ось чому вона вирішила не звертатись ні до Луїзи, ні до Грети.

Вона вже почала по-справжньому тривожитись, не знаючи, як влаштувати побачення з Клайдом, коли раптом побачила його самого. Повертаючись додому з роботи, він випадково йшов повз магазин, де вона служила, і зайшов, щоб умовитися з нею про зустріч у найближчу неділю. На превелику його радість, Гортензія привітала його найчарівнішою усмішкою й помахала рукою. В цю хвилину вона була занята з жінкою, яка щось купувала, але незабаром вона звільнилася і, підійшовши ближче і позираючи скоса на контролера свого відділу, що не схвалював таких візитів, вигукнула:

— Я щойно думала про вас. А ви? Ви не думали про мене? Про покупку потім, — і додала тихо: — Не робіть вигляду, що ви розмовляєте зі мною: отам наш контролер.

Вражений незвичайною ніжністю в її голосі, не кажучи про ласкаву усмішку, якою вона зустріла його, Клайд враз ожив, і настрій його піднявся.

— Чи думав я про вас? — весело сказав він на відповідь. — Ніби я можу думати про когось іншого! Знаєте, Ретерер каже про мої почуття до вас, що я з’їхав з глузду.

— А, цей… — сказала Гортензія, сердито й зневажливо Закопиливши губу, тому що — дивна річ! — Ретерер був одним з тих, хто нею не дуже цікавився, і вона це знала. — Він надто багато про себе уявляє,— додала вона. — А я знаю багатьох дівчат, яким він не подобається.

— Ні, Том гарний, — заступився Клайд, як вірний друг. — Просто в нього така манера розмовляти. І ви йому подобаєтесь.

— Ну, вже ні,— заперечила Гортензія. — Та я не хочу про нього говорити. Що ви робите сьогодні о шостій годині?

— От так так! — з прикрістю вигукнув Клайд. — Невже ви сьогодні вільні? От шкода! Я думав, ви заняті всі ці вечори. Я сьогодні працюю.

Він зітхнув, дуже розстроєний думкою, що Гортензія, очевидно, хотіла провести з ним вечір, а він не може скористатися з цього щасливого випадку. Гортензія з приємністю помітила, що він дуже шкодує.

— Так, я обіцяла зустрітися з однією людиною, але мені не хочеться, — сказала вона із зневажливою гримаскою. — Я повинна зустрітися з ким, але не пішла б, якби ви були вільні.

Серце Клайдове дуже заколотилося з радості.

— Ех, коли б мені сьогодні не працювати! — сказав він, дивлячись на неї.— А ви не можете звільнитися завтра ввечері? Завтра я вільний. А зараз я зайшов спитати вас — хочете в неділю поїхати з нами за місто автомобілем? Один друг Хегланда може дістати машину «пакард», і в неділю вдень ми всі вільні. Хегланд хоче, щоб я добрав компанію, і ми поїдемо до Ексельсіор-Спрінг. Він хороший хлопець (це було сказано тому, що Гортензія нібито не дуже зацікавилася цією ідеєю). Ви його мало знаєте, але він і справді хороший. Ну гаразд, я вам розповім про нього коли-небудь потім. А от як щодо завтрашнього вечора? Я буду вільний.

Удаючи, ніби показує Клайдові носові хустки (контролер знову проходив по відділу), Гортензія думала про те, як прикро, що треба ще ждати двадцять чотири години, перш ніж вона зможе показати йому жакет і взятися до виконання свого хитрого задуму. Одночасно вона дала зрозуміти, що їй ду: ке важко буде звільнитися завтра, важче, ніж він може собі уявити. Вона навіть почала прикидатися, що не цілком певна, чи захоче звільнитися.

— Удавайте, що вибираєте носові хусточки, — стиха сказала вона Клайдові, побоюючись, щоб контролер не обірвав їх. — У мене на завтра вже є запрошення. Не знаю, чи зручно відмовитися, — продовжувала вона занепокоєним тоном. — Дайте подумати.

Вона прикинулась, що поринула в глибокий роздум.

— Ну, гаразд, здається, я це влаштую, — сказала вона нарешті.— В усякому разі постараюсь, нехай так і буде, один раз можна. Приходьте на ріг П’ятнадцятої і Головної о-чверть на сьому, — ні, краще о-пів на сьому, гаразд? Я теж постараюся прийти; не обіцяю, але постараюся; думаю, що мені пощастить влаштувати це. Ви задоволені?

Вона подарувала Клайдові одну з найспокусливіших своїх усмішок, і він був у нестямі від щастя. Подумати тільки: нарешті ж вона заради нього порушує обіцянку, дану комусь іншому! Її очі ласкаво сяяли, на губах грала усмішка.

— Будьте певні! — вигукнув він, вдаючись до жаргону посильних «Грін-Девідсон». — Звичайно, буду, можете не сумніватися. А тепер попрошу вас про одну послугу.

— Про що це? — спитала вона, насторожившись.

— Надіньте отой маленький чорний капелюшок, знаєте, з червоними стрічками… ви ще зав'язуєте їх під підборіддям. Добре? Ви просто чарівні в ньому І

— Ах, ви підлеснику такий… — засміялась вона. І як легко піддурити Клайда! — Гаразд, надіну, — додала вона. — А тепер ідіть. Онде йде ця стара риба. Я вже знаю, він бурчатиме. Тільки я на це мало зважаю. Отже, о-пів на сьому? Ну, тимчасом!

Вона повернулась до літньої жінки, яка терпляче очікувала, щоб спитати, де продають серпанок. А Клайд, тремтячи від щастя, що його несподівано удостоїли такої милості, в найкращому настрої пішов до ближчого виходу. Він не проявив зайвої цікавості, не став дошукуватися, чим викликана ця раптова прихильність.

А другого вечора, рівно о-пів на сьому, освітлена дуговими ліхтарями, що лили дощем своє яскраве сяйво, на умовленому місці з’явилась Гортензія. Клайд відразу ж помітив, що на ній капелюшок, який так йому подобався.