Книги Українською Мовою » 💙 Еротика » Кохай без правил, Ольга Манілова 📚 - Українською

Читати книгу - "Кохай без правил, Ольга Манілова"

2 123
0
30.08.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Кохай без правил" автора Ольга Манілова. Жанр книги: 💙 Еротика / 💛 Романтична еротика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 36 37 38 ... 107
Перейти на сторінку:

Я відчиняю перед нашою компашкою вхідні двері, запрошуючи їх зайти всередину і не соромитися, і збираюся їх швидко зачинити, а нахабних хокеїстів — я швидко відштовхую рукою Резника, який з'явився з нізвідки, і навіть намагаюся штовхнути ногою — сюди ніхто не кликав.

Ми починаємо з Резником боротьбу лише з тієї причини, що в мене є перевага у вигляді масивних дверей, якими можна керувати рукою, інакше я б йому програла ще до початку сутички.

— Тебе ніхто не запрошував! — пихкаю я, намагаючись підступно посунути килимок під його ногами, щоб Резник впав на сходинки.

— Я сам себе запросив, — шумно сопе головний бомбардир "Скалозубів", майже відвойовуючи в мене доступ до дверей.

Я роблю провальну спробу стукнути ланцюжком по його пальцях, а Резник рухає двері прямо своєю головою, явно набитою лише тирсою.

І мені доводиться нападати на його кроси, але в процесі боротьби я втрачаю не тільки гордість, — адже Резник уже майже повністю керує дверима, — а й один зі своїх капців.

Я кидаюся до килимка, щоб підхопити втрату, але нахабний хокеїст виявляється швидшим.

— Віддай сюди! — вчительським тоном вимагаю я. — Зараз же!

А він, попри похмурий погляд пронизливих сірих очей, глумливо крутить ним у мене перед носом.

— Впусти мене, — хрипить він і навіть показує зуби. — Тоді отримаєш його назад.

Я не витримую і нагороджую його важким поглядом, бо "впусти мене" явно було сказано з певними намірами. Не дуже пристойного характеру.

Боже, я тепер усе життя буду не в змозі чути цю фразу після вчорашнього... вчорашнього божевілля і шепоту Резника мені на вухо.

— Отримаєш назад, тільки якщо я всередину потраплю, — вичікувально поплескує він моїм капцем себе по руці.

Зціпивши зуби, я пропускаю його Зоряну Хокейну Високоповажність у коридор. Закриваю верхній замок, а величезні ручища знову лізуть не туди — Резник одразу має намір зачинити двері на засув.

— Я не зачиняю її вдень, — незадоволеним тоном пояснюю я.

— Що ж, це дуже погано і я це засуджую, — майже скалиться він, — ти живеш на околиці, одна, і я не бачу тут сигналізації.

— У всьому селі відсутня сигналізація!

Лунає гучне бурчання і щось, що нагадує слабке гавкання.

Ми з Резником обертаємося, а Алевтина Василівна і студент Сергійко, який обіймає схвильованого містера Бугі, мовчки стоять у коридорі й оторопіло дивляться на нас.

— Я — ваш фанат, — раптово каже Сергій, натягуючи шапку на відстовбурчені вуха, — ще з часів "Яструбів", у вас найкраща швидкість і найкраща витривалість і...

— Але ви ж не ображаєте Риту? — з підозрою запитує Алевтина Василівна, а довготелесий студент одразу ж киває, ніби він приєднується до питання жінки.

Їхній кумир має такий вигляд, немов він зараз здетонує, тому я проявляю майстерність дипломатії — адже комусь треба рятувати ситуацію, тим паче події розгортаються в моєму домі.

— Я згадала, що в коморі є ще зефір. Ходімо-ходімо, кип'ятити чайник довго.

Поки нормальні люди серед гостей перемовляються і ставлять мені ввічливі запитання, один непроханий нахаба оглядає кухню і частину коридору з хворобливою увагою, якій позаздрив би й агент спецслужби.

Його сірі очі примружуються, коли їхній погляд натикається на мій відкритий ноутбук.

Я зачиняю кришку пристрою всього лише двома пальцями, а Резник тепер невідривно дивиться мені в обличчя.

Зрештою я змушена прокашлятися та удати, що терміново знадобилося поставити чисте блюдце на стіл.

Коли ми колективно обурюємося розповіддю Сергія про конфлікти із сусідами по комуналці, Резник обирає цей момент, щоб відлучитися з кімнати.

Дуже зручний момент, адже я помічаю його відсутність не відразу, бо готую другу порцію білого чаю.

Але я зараз точно піду на розвідку: цей очманілий тип мене не проведе.

Резник тільки з іншими завжди прямолінійний і буквальний, а мені дісталося ще й уся його підступність. Уже, напевно, риється в моїх речах.

Я помічаю Артура в крихітній їдальні, де й розташоване те саме вікно. Де ми з Резником учора нарешті "поговорили".

Мої надії налякати його або хоча б застати зненацька розчиняються, коли Артур задумливо заговорює, навіть не обертаючись. Він уважно оглядає віконну раму.

— Я чомусь вирішив, що ці будинки — всі з нуля збудовані, але частина будівлі точно не нова.

Я мовчу і спостерігаю, як його пальці торкаються дерева, а Артур поправляє бейсболку рішучим жестом, коли розвертається до мене всім тілом.

— Я вчора неправильно оцінив ситуацію, — стримано починає він. — Взагалі від самого початку, від нашого знайомства, неправильно оцінив ситуацію.

— Це ти мою піхву називаєш "ситуацією"?

— Я б твою піхву назвав раєм, але не наважуся, — і не тому, що ти явно не любителька сентиментів, а тому, що мене з цього раю вигнали.

Спочатку схрещую руки на грудях, потім опускаю їх, а потім повертаю назад. Що сказати-то? Особливо коли в нього такий серйозний погляд.

— Рита... — шумно зітхає Артур, — якби я хоч на хвилину, бодай, дідько, припустив, що ти... Я б усе по-іншому... Узагалі все, — несподівано злісно видає він, і це одразу ж додає йому віку.

А потім він робить крок у напрямку до мене і... ні-ні-ні, нехай стоїть там, а я буду тут стояти, якомога далі від його ручищ.

І пора вже прояснити ключовий момент.

Сьогодні вночі я все продумала і в процесі навіть не прогризла край ковдри від досади.

— Артуре, я зобов'язана сказати дещо тобі. — Він миттєво напружується всім тілом і кидає швидкий погляд на відстань між нами, явно прикидаючи потрібну кількість секунд для того, щоб її подолати. — Я дуже вдячна тобі. Ти позбавив мене... труднощів, — лагідним голосом пояснюю я. — Так би мовити, виконав чорнову роботу, до того ж безоплатно. Це значно полегшить мої подальші... справи. Розумієш, багато сучасних чоловіків побоюються недосвідчених жінок, — з удаваним сумом зітхаю я. — А моя особливість... це було щось... е-е-е... сакральне для мене. Як у монастирі, так? Але тепер мені можна набиратися досвіду, тим паче навколо все-таки хокейне містечко, і ми їздитимемо до інших клубів, а там буде теж багато... е-е-е... претендентів. Але я обіцяю тобі, — я навіть притискаю руку до серця, — що я точно не погоджуся на це з ні з ким із "Барсів"... я б ніколи не... Вони — табу. Тут мені треба буде стримати мої нові сексуальні апетити.

1 ... 36 37 38 ... 107
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кохай без правил, Ольга Манілова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кохай без правил, Ольга Манілова"