Читати книгу - "Будь моїм, Тома Глубокова"

- Маленька, - я взяв її пальчики дуже легко і невагомо. - Все буде добре. Я обіцяю тобі, - глянув на неї і вона повільно киває. Своїх обіцянок я звик дотримуватись.

У клініці її забирають. Іду за нею до кабінету, слухаючи, як по первинному огляду роблять висновок, що вона втратила багато крові, тому і така слабкість, що у неї кілька глибоких порізів. Після, мене вже не пускають в кабінет, але я залишаюся в коридорі, сідаю на крісло.

Через хвилин десять входить один з лікарів і серйозно говорить:

- У вас яка група крові? Ви родич?

- Ні, я... Потрібно переливання? - я ковтнув, розуміючи, що втратила вона дуже багато. Раз вже потрібно переливання. - У мене друга група.

- Є можливість знайти першу групу? Якщо ви знайдете донора сьогодні, ми не будемо довго тримати дівчину і ви зможете... Вирішити проблеми за стінами нашого закладу.

А мужик виявився розумний. При тому, що він, здається, впізнав мене. Я киваю, повільно дістаючи телефон і розумію з досадою, що знаю, у кого саме перша група крові.

- Зараз все буде, - сказав я, прекрасно усвідомлюючи, що не попросити для Лілі просто не можу. - Ви поки зробіть їй легше, будь ласка.

- Звичайно, - чоловік зник за дверима кабінету, а я набираю, ледь не вивчений напам'ять колись, номер. Але, на подив, не завмираю, не гублюся. Впевнено почуваюся, коли вона відповідає:

- Привіт, Кир.

- Привіт, Єсенія. Зайнята?

- Хм, ні, вже ні,  - на тлі чується якийсь шум, тихий голос її чоловіка.

- Можеш мені допомогти? Потрібен донор для моєї дівчини, - а те, що вона моя, я не сумніваюся. - У неї така ж група.

- З Лілією щось трапилось? - запитує дівчина. Вона розуміє, про кого я.

- Типу того, - нервово ковтнув я. - Зможеш? Якщо ні, я піду шукати...

- Скоро приїдемо. Ти в клініці?

- Ага, п'ятий поверх, - відповідаю. - Дякую.

Її "скоро приїдемо" не обіцяє нічого хорошого. Я блокую телефон і знову сідаю на крісло і прикриваю очі. Нічого складного, міг знайти і будь-яку іншу або іншого, але сама іронія в тому, що я не хочу ні до кого більше звертатися. Справа зовсім не в почуттях до Єсенії або в чомусь ще... Я знаю, що вона допоможе. І я знаю, що до мене не ставляться, як я думаю. Всі думки - це мої таргани, яких труїти ще довго і нудно.

Поки їхали Ігнатови, я домовився щоб Лілі не реєстрували і щоб відпустили нас вранці, ледве лікарі переконаються, що переливання пройшло успішно. Там вже вона пройде курс реабілітації, в домашніх умовах і зі мною. Так мені буде спокійніше. Та й дівчина ж просила зробити все, щоб батьки не знали, де вона.

Правда, я ще не розібрався, що мені робити з її батьком.

Звичайно, Єсенія приїхала не одна. І якщо її чоловіка я очікував зустріти цим чудовим ранком в клініці - або вже не ранок? - то ось Олексія Городецького вже точно не чекав. Здається, у мене не один найкращий друг, а два. Якщо не більше.

- Це ти так у Руса? - дивується Єсенія, зігнувши одну брову і побачивши мої свіжі подряпини.

- Все. Нотації потім, ок? - я показую на кабінет. - Там Лілі.

Дівчина, скинувши піджак і обдавши всіх трьох своїм приємним солодким запахом, зайшла в потрібний кабінет, а я подивився на Саню і Льошу.

- Що ти тут робиш? - питаю у другого, прекрасно зрозумівши, що для Ігнатова будь-який привід побачити мене сьогодні - вже привід.

- Та ось, не встиг і дня провести зі своєю донечкою, яка у мене тепер є завдяки тобі, так у тебе біда, - Льоша м'яко обійняв мене за плечі і поплескав долонею по плечах. - Ти їв сьогодні? Або вчора?

- Вчора вранці з нею їв... - згадав я, зітхаючи і сідаючи з другом поруч. Так багато всього сталося після...

- А що з твоєю дівчинкою? - Саша залишився стояти. Але я йому відповісти не встиг, вийшли лікарі, вивозячи на кушетці Лілі. Поруч з нею була Єсенія. Я скочив на ноги.

- Куди ви?

- Робити переливання крові, - заспокоює один з чоловіків. - Не хвилюйтеся, вона в надійних руках.

Лілі, яка тільки коротко подивилася на мене, відвезли по коридору далі, а Єсенія швидко підходить до нас.

- Не знаю, хто це зробив, але... Якщо ви поїдете, я залишуся з нею до ранку, - впевнено дивиться на мене. Немов прекрасно розуміючи, хто це зробив і що я хочу з ним вчинити. Вона завжди непогано розбиралася в людях.

- Так, - відповідаю. Віддаю їй рюкзак дівчини і мовчки йду на вихід. Мене наздоганяють обидва друга.

Не знаю, чому мені так нестерпно. Вбити її батька за це - занадто маленька ціна. Він мало не вбив її, поки я хотів заглушити фізичним болем свої думки і почуття. Потрібно було не сидіти, як дурень біля її під'їзду в машині, а зайти і забрати її... І тоді б точно з нею цього не сталося.

- Ти знаєш, хто це зробив? - поруч на ганку зупинився Саня, закурюючи.

- Так, - я теж затягнувся, змішуючи свіже повітря з запахом хвої - через сосновий сквер навколо клініки. Прикрив очі. Навіть трохи заспокоївся, починаючи думати тверезо і раціонально.

- Ти хочеш його вбити?

- Ага, - усміхаюся. - Думаєш, потрібен мені помічник?

- Думаю, потрібен, - відгукується Льоша. - Ти не один і вічно це забуваєш. І, якщо хочеш, ми з Сашою постійно будемо це нагадувати. Бити тебе, особливо сьогодні, не хочемо, але... Перестань вважати себе нижче нас.

- Зважаючи, що ти більш, ніж самостійний, - Саша зітхнув. Він правий. І зробив для моєї незалежності більше, ніж будь-хто. - Подзвонив же Єсенії, а не мені не випадково?

- Так, не випадково, - я опустив голову. - Давай так. Я не вважаю прохання Жені, як до підлеглого. У мене є свої таргани, є свої проблеми і все дуже складно. Але, - я дивлюся на Ігнатова, - все похуй, коли справа торкнулася її. Позавчора вона не була моєю дівчиною, тільки виконувала роль, але... Я провів вперше одну ніч з дівчиною, з якою у мене нічого не було, а вже став божеволіти.

- Гірше, ніж... - Льоша глянув на Сашу, перед тим, як продовжити. - Чим з Єсенією?