Читати книгу - "Ти не мій брат, Ханна Еванс"

Настя 

Біжу вниз по сходах і розумію, що запізнююсь на навчання. Сьогодні одягнула джинси, блузку і кросівки. Зробила високий пучок і трохи тоналки на обличчя. З кухні розноситься приємний запах. Я хочу йти далі, але звук шлунку змушує зупинитися. Заглядаю на кухню, там стоїть мама і щось готує на плиті.

 - Доброго ранку, мам.

 - Привіт, мила. Як спалося на новому місці?

 - Добре.

 - Правда? Дивно, на тебе не схоже.

Чомусь опускаю очі. 

 - Мам, я запізнююсь.

 - Е, ні, юна леді! Без сніданку, ти нікуди не підеш. До занять, ще 40 хвилин.

 - Мам, я на автобус не встигну!

 - Тебе Олег відвезе.

 - Навіщо? Сама доберусь.

 - Я сказала, сядь! І не сперечайся з мамою.

 - Так так, "сестричко", краще не сперечайся.

Чую за спиною голос Артура, а по сумісництву зведеного брата. Що ніяк, не вкладається у моїй голові. Він розслаблено, в одних спортивних штанах і майці проходить до кавомашини і робить каву. А я "залипаю" на ньому. Красиві, накачені руки і широкі плечі, потраплять у мій зір. Мама помічає щось і прокашлюється.

 - Артур, ти б не міг щось накинути на плечі?

 - Ви тільки один день в ролі хазяйки, а вже наказуєте?

 - Артур, припини і одягни щось.

Чуємо голос Олега Антоновича. 

 - Звичайно батьку, як скажеш.

Бере каву і йде нагору, а тоді обертається.

 - Дякую за сніданок, Марино Вікторівна.

 - Артур! 

Знову гарчить його батько. Він усміхається і зникає, а Олег Антонович цілує маму у щоку. 

 - Доброго ранку мила і тобі Настю.

Стою шокована сьогоднішнім ранком. 

" І тепер так буде завжди? Цікава у нас сімейка... "

 - Настю, ти ж казала, що спізнюєшся. Сідай і їж, а Олег тебе відвезе. Так милий?

 - Звичайно.

Я починаю їсти. Сьогодні мама приготувала яєчню і мій улюблений, овочевий салат.

 - Мам, а ти сьогодні, не йдеш на роботу? 

 - Ні, в мене вихідний. Займусь домашніми справами.

Через декілька хвилин, Олег Антонович мене підвозить, а сам їде на роботу. Біжу в аудиторію, відкриваю двері і бачу усміхнену Лінку.

 - Привіт Натка! Розказуй, як все пройшло?

 - Не питай. Краще скажи, ти чому така щаслива? 

 - Я? Просто так...

" Дивна вона якась... " 

Заняття проходять, як завжди. Артур на парах не з'являється і Арс також. Йдемо із занять. Лінка спішить, каже, що у неї якісь справи. Тому повертаюсь додому. Заходжу у будинок... Тиша...

 - Мам, ти вдома? 

Нічого не чути...

" Напевно нікого нема. " 

Проходжу на кухню і відкриваю холодильник, щоб щось поїсти. Чую позаду кроки, завмираю. Тримаю в руках тарілку з сирною нарізкою, як раптом біля вуха...

  - Баххх!

Все з рук випадає. Обертаюсь і дивлюсь на Артура. Він стоїть, тепер лише у спортивних штанах і без майки.

 - Я ж казав, що боягузка! 

Тільки хочу щось сказати. Але бачу... Діану. Вона йде до нас у майці Артура. Ось тоді, все... Більше не витримую і випалюю.

 - Я знаю, що ти мене ненавидиш! Але хоча би, своїх дівок сюди не приводь! 

 - Як ти мене назвала? 

 - Так, як чула! 

Діана хоче підійти до мене, але Артур її зупиняє. Тим часом, я швидко вибігаю з будинку. Більше не можу знаходитися з ними під одним дахом. Біжу вулицею і починаю плакати. Ще й на моє щастя, починається дощ, та мені байдуже. Сідаю на лавочку у парку. Дощ стікає по моєму обличчі, а я ридаю. Не знаю скільки часу так сиджу, але відчуваю, що мною починає трясти. Встаю і починаю йти, як мене хапає чиясь тепла рука. Повертаю своє обличчя і бачу злякані, темно - карі очі. 

 - Ти що, робиш?

 - А тобі, яка різниця? 

Він хапає руками моє обличчя і дивиться з якимось болем.

 - Куди ти зірвалася? Я тебе ледь знайшов.

 - Тебе це, не стосується! 

 - Ще й як стосується! 

 - Та хто ти, взагалі такий?!

 - Я ж твій брат, "сестричко", забула?

Єхидно посміхається.

 - Ти не мій брат! 

 - Так ти ж сама казала, що ми не можемо бути разом, адже станемо зведеними братом та сестрою.

На його слова, не маю що сказати. З очей починають литися сльози.

 - Перестань, не плач... Прошу, тільки не плач...

Тоді різко обіймає і пірнає обличчям у моє волосся. 

 - Настя...

   Дорогі мої, приємного читання))) 

Тільки ваша, Ханна Еванс ❤️