Читати книгу - "Цілитель Азаринту, Рейгар"

.

— Зі мною все буде гаразд, — сказала Ілея, йдучи до сусіднього барда, який раніше заспокоював її своєю музикою. І знову ефект невдовзі почав проявлятися.

— Дякую, — сказала вона, кидаючи в бік чоловіка золоту монету, яку він вихопив з повітря, перш ніж злегка схилити голову. Вона також подарувала кухарям кілька золотих монет.

Почути похвалу від такого воїна, як ти, — це достатня нагорода. Я подбаю про те, щоб витратити його з розумом, — відповів бард, перш ніж продовжити грати.

; ; .

Ілея відчула, як її мязи розслабляються, а розум зосереджується; Музика була не просто звуковою, вона також була просякнута магією. Здавалося, що кожен член Долоні мав у рукаві не одну хитрість. Всі вони були б потрібні; Цей день вже був довгим.

Вона посміхнулася сама до себе, потріскала шиєю та кісточками пальців, потім розправила крила, перш ніж полетіти назад під звуки бою.

-

ШІСТДЕСЯТ ОДИН

Нічна зміна

.

Рука Єви була непохитною, коли вона ще раз перечитувала зміст листа, що стояв перед нею. Потім зітхнула і поклала документ у сумку.

.

Треба було вкрасти це намисто...

Знову ж таки, Ілея, ймовірно, потребувала цього більше з її одержимістю їжею та важкою бронею.

.

Вона вміло ходила по холодних трупах навколо себе, намагаючись не залишати слідів і не спричиняти жодних заворушень. Це було ще важливіше, оскільки не вона була відповідальною за їхню смерть. Її цілі вразили ще до того, як вона встигла їх знайти.

.

Золота лілія була в межах досяжності. Тепер у неї було імя і більше можливих джерел.

Якось вона не зраділа поганим новинам, які дійдуть до Тріана. Вона сподівалася, що його знатна сімя діятиме за книгою, але після всього часу, проведеного з ним, вона чомусь засумнівалася в цьому.

Вийшовши з будівлі через дах, вона вдихнула ранкове повітря. Вона не стала б витрачати на це занадто багато часу, але вона була зобовязана чоловікові хоча б за свій підвищений опір блискавці. Вже варто було відправити листа.

— Що ти маєш на увазі? Я не збираюся співпрацювати з цими людьми, - сказала Клер чоловікові, який стояв перед нею, лорду Віхаля. Вона практично взяла на себе оборону та управління містом, поки демони нападали, і тепер вона відчувала, що у неї відбирають силу. Знов.

Ви врятували це місто. Я знаю це, і ви теж, - пояснив чоловік. Народ памятатиме про тебе, але я не можу ризикувати. Боюся, що їхній вплив надто великий, і ви, як і всі люди, повинні розуміти політику, про яку йдеться.

Раціональний розум Клер розумів, але все ж вона його відкидала. Це було несправедливо. Зрада, відразу після того, як вона думала, що нарешті досягла потрібного їй статусу.

Вони просять мого друга, а я не збираюся співпрацювати. Я не зрушу з місця, — сказала вона, її голос був спокійним, коли вона заплющила очі на Господа. Вони вдвох перебували в його кабінеті, де чари не дозволяли нікому підслуховувати.

.

Він опустив очі і зітхнув.

.

Я думав, що до цього дійде. Клер, вибач, — сумно сказав він.

.

Клер приготувалася захищатися.

.

Але замість того, щоб покликати своїх охоронців, Господь лише підвівся зі свого крісла і перейшов до книжкової полиці, вийнявши і відкривши одну книгу. Всередині був лист, який він передав їй.

Я простий лорд у маленькому містечку, але моє слово все одно повинно мати якесь значення для тих, хто хоче слухати,—пояснив він тихим, але твердим голосом. Ви вже приєдналися до Долоні Тіні, і я впевнений, що зможете швидко просунутися вперед зі своїми талантами. Це може допомогти прокласти шлях. Я знаю, що Рейвенхолл окупований, але мої джерела принесли інформацію про те, що Долоня зібралася біля Вірільї і вирушила, щоб відвоювати місто. Коли ви туди потрапите, вони або загинуть, або повернуться до влади, ймовірно, сильніші, ніж будь-коли.

.

Клер знову заспокоїлася. Він не збирався її зраджувати, принаймні поки що. Можна подумати, що шляхетний дім у Світанку мав таку владу в далекому містечку Віхал, що впливав на дії місцевого Лорда.

.

Це найбезпечніше місце, яке я можу придумати для вас двох. Якщо вас не вдасться переконати надати запитувану інформацію про вашого друга, Віхал не буде в безпеці. Ми не будемо в безпеці тут через вас. У вас є три години, перш ніж ми погодимося з ними співпрацювати. Ваш будинок спорожніє, і ви будете оголошені ворогом цього міста. Ми будемо вас шукати, але нічого не знайдемо. Зрештою, ти Тінь.

.

Він подарував їй рідкісну посмішку. До цього вона лише двічі бачила, як він посміхається. Перший раз це було тоді, коли вони відбудували місто після атаки, і це було досить безпечно для того, щоб люди могли відновити свою повсякденну роботу. Це було чотири дні тому. Два дні тому прибули шукачі пригод, найняті знатною родиною в Донтрі, які попросили Клер і когось на імя Ліліт. Імя, яке Ілея використовувала час від часу.

— Мені потрібно більше часу, щоб підготувати провізію, — почала Клер.

Вона все обмірковувала. Що взяти, що залишити і як перевезти маму через небезпечне і холодне середовище.

.

Господь зупинив її рухом руки.

Я дещо підготував. Це містечко – стара Клер, і ви це знаєте. Коли ви приїхали сюди, ви були Клер Рассел, частиною покинутого дворянського дому здалеку. Тепер вам знову доведеться піти, затавровані як наш ворог, але вас запамятають люди. Це наш прощальний подарунок і те, що дозволить вам запамятатися. Вибачення, якщо хочете, і скарб моєї сімї. Тепер дарований тобі.

.

Він вийняв з кишені маленьку чорну каблучку. Вручивши його Клер, вона впізнала його, і у неї виникло питання, чи вважати його своїм. Подивившись на чоловіка з розгубленим обличчям, він лише кивнув.

.

— Іди далі.

.

Вона ковтнула і дозволила собі посміхнутися. — Дякую, лорде Фелт. Добре керуй цим містом.

— Називай мене Демієном. Він глибоко вклонився.

.

За мить Клер вийшла з кімнати, мчачи темними вулицями з цілеспрямованістю та злістю в очах. Вона роками працювала, щоб потрапити на цю посаду, щоб забезпечити свою безпеку та безпеку своєї матері. Вона знайде спосіб дати