Читати книгу - "Заміж за незнайомця, Уляна Пас"

Дем’ян

Схоже, у дідуся черговий напад шизофренії. Ні, насправді я дуже його люблю і поважаю, але останнім часом з ним відбувається щось дивне. Дідусь вирішив, що мені пора одружуватися та заводити сім'ю. Ось так, наче грім серед ясного неба. 

Ні, у нього були причини для того, щоб так вирішити. Чергові новини в інтернеті про те, що я був помічений з сотоюза рахунком дівчиною, і все закінчилося тим самим: одна ніч й арівідерчі! Дідусеві це набридло, а мені так жити в кайф! І як йому можна пояснити свою позицію? 

Так вже склалося, що батько у нашій сім'ї вирішує не все. Саме дідусь колись у далекій молодості розпочав свій бізнес, котрий зараз став мегаприбутковою справою. Наші компанії по всьому світу, і однією з них керує Давид - мій старший брат. От до нього жодних претензій немає, хоча йому уже під тридцять. Можливо, тому, що він не зависає у клубах, а мало не живе роботою?... 

Сьогодні дідусь знову викликав мене до себе. Напевно, уже бачив мої фото з вчорашньої вечірки в інтернеті. Варто чекати розносу й чергових повчань з його боку. Не люблю цього, але що вдієш? 

- Де дідусь? - питаю у матері, котра копирсається у клумбі з квітами біля будинку. 

- Знову викликав? - усміхається, а от мені далеко до радощів. - Він сьогодні з самого ранку не в гуморі. 

- Супер просто! - зітхаю та проходжу в будинок. Швидше за все, дідуся варто шукати саме в бібліотеці, адже там він проводить майже весь свій час. 

І я не помиляюся. Переступаю поріг просто-таки величезної кімнати зі стелажами, на котрих неймовірна колекція книг, якою він дуже пишається. Дідусь знаходиться біля вікна з книгою в руках. Кілька років тому хвороба забрала у нього здатність ходити, та він, у черговий раз, показав свою силу волі. Навіть в інвалідному кріслі залишився сильним та зібраним. Інколи мені дуже хочеться бути схожим на нього. 

- Привіт! Чому хотів бачити? - намагаюся залишатись холоднокровним і сідаю у м'яке крісло. Відразу відчуваю напругу, що йде від дідуся, і розумію, що сьогодні з ним явно щось не те. 

- Наче сам не знаєш! - дідусь оглядає мене прискіпливим поглядом і складається таке враження, що він наскрізь мене бачить. - Твоя чергова витівка, Дем'яне, лише ще раз доводить, що ти зовсім мене не слухаєш.

- Та слухаю я тебе! - роздратовано випалюю і одразу прикушую язика, напоровшись на його важкий погляд. 

- Щось не видно, - бурчить і відкладає книгу. - Твої нічні походеньки не повинні обговорюватися усім світом. Ти мій онук, а не посміховисько! Знаєш, напевно, я помилився, коли довірив тобі керування "Імперіал Груп". 

- До чого тут це? - нервово підскакую на ноги і стискаю руки в кулаки. Мені подобається керувати такою величезною компанією, і останнє чого хочеться - щоб дідусь її у мене забрав. 

- До того! Ти ганьбиш наше прізвище! - підвищує голос, отже, дійсно дуже злий. - Я завжди покладав більше сподівань саме на тебе, Дем'яне. Давид хороший спеціаліст, але він занадто сильно зациклюється на результаті. Це погано. А от ти вмієш бути розсудливим. Шкода, що не завжди.

- І що ти пропонуєш? Забити на особисте життя і стати монахом? - роздратовано випалюю. - Мені подобається моє життя. Я вмію поєднувати роботу та відпочинок. І так само вмію, розділяти ці дві речі. 

Дідусь приречено зітхає, наче абсолютно мені не вірить, а тоді дивиться на мене так, що я одразу все розумію. Знову щось задумав і хорошого в його задумі мало, принаймні для мене.

- Я хочу, щоб ти знайшов хорошу дівчину та одружився. 

- Що? - нервовий смішок стримати не вдається. - Це жарт такий? Дідусю, я не збираюся одружуватися. Років двадцять так точно.

- У тебе є три місяці, - черговий наказ і болючий удар по моєму самолюбству. - За цей час ти маєш знайти хорошу дівчину і одружитися з нею. Хорошу, Дем'яне. Зрозуміло тобі?

- А якщо я цього не зроблю? - як я вже говорив, дідуся свого я люблю, але просто зараз... у мене змішані відчуття щодо нього. 

- Якщо не зробиш, керувати "Імперіал Груп" буде Давид. Ну а ти... станеш директором котрогось з філіалів, я сам знайду для тебе хороше місце. 

Ні, він явно знущається! Ну хіба так можна? В одну мить перекреслити все моє життя? 

Розумію, що розмовляти більше немає сенсу. Мені варто заспокоїтись і подумати над усім серйозно. Та для початку випити... і ще випити. 

- І ще одне! - голос дідуся зупиняє мене уже в дверях. 

- Ти збираєшся мене добити? - фиркаю, але повертатися до нього не поспішаю. Напевно, я вже нічому не здивуюся. 

- Я тут подумав, що варто уже правнуків побачити. Хто знає, скільки часу у мене залишилося. На Давида сподіватися не варто, він у нас трудоголік. А от ти…

- Ти знущаєшся?! - не втримуюсь і повертаюся у його бік. Зараз мене просто розриває на шматки від злості та обурення.

- Зовсім ні, - дідусь усміхається і все це просто не вкладається в голові. - Як тільки твоя дружина завагітніє, "Імперіал Груп" стане твоєю. 

Коли я думав, що нічому не здивуюся, то сильно помилявся. Та я просто випав від заяви власного дідуся. В принципі він ні до чого мене не змушував, але я не збирався просто так віддавати Давиду компанію, котрою завжди мріяв керувати.