Читати книгу - "До зустрічі ніколи, Меланія Арт"

– Бачив, – сухо відповів.

– Слухай, а тобі що не сподобалося? – не зрозумів мою реакцію дядько. – От тільки не кажи, що проти, адже ідея належить Ніці. Я думав, ми вже вирішили, що ваша ворожнеча не повинна торкатися роботи.

– Та ні, все сподобалося, – відповів, змушуючи себе розслабитися.

– От і чудово. Вже не дочекаюся, щоб побачити цей проєкт! Сіворський буде просто в захваті! – на його обличчя повернулася задоволена посмішка.

Він затримався в мене ще на хвилин двадцять, щоб обговорити інші робочі моменти, а коли пішов, я не втримався і одразу написав Хоменко.

Я: Як це на тебе схоже. Тільки й вмієш чужими руками діяти.

Відповідь отримав моментально. Вона, наче весь цей час чекала від мене повідомлення.

Хоменко: Ти не залишив мені іншого вибору.

Хоменко: Ми колеги, а не бос та підлегла.

Хоменко: Я не маю нічого тобі доводити. Ідея моя, тож я знаю, за що борюся.

Не бачу сенсу їй відповідати, тож роздратовано відкинув телефон подалі.

Ну що ж, побачимо, що з цього всього вийде.