Читати книгу - "Марсіянин"

ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 114

Відколи в NASA отримали змогу говорити зі мною, вони не можуть стулити пельку ані на мить.

Увесь час хочуть від мене уточнених даних про кожну систему в Домі. А ще вони зібрали повну кімнату людей, котрі намагаються оптимізувати мій город. Я в захваті від того, що купка шмаркатих телепнів на Землі вказує мені, ботаніку, як вирощувати рослини.

Здебільшого, я пропускаю їхні вказівки повз вуха. Не хочу здатися пихатим, але я найкращий ботанік на цій планеті.

Один неймовірний приз: електронна пошта! Мені пересилають дані, як у старі часи на «Гермесі». Звісно, вони передають листи від родини й друзів, але крім того з NASA приходять записки від народу. Мені писали рок-зірки, спортсмени, актори й акторки, а ще цілий Президент.

Один з таких листів прийшов з моєї альма матер, Університету Чикаго. Кажуть, що коли вирощуєш десь урожай, то ти офіційно колонізуєш те місце. Тож, говорячи формально, я колонізував Марс.

Ти чув, Ніле Армстронгу?

Але найкращий лист прийшов від матері. Точно такий, якого і слід чекати від матерів: хвала Богові, що ти живий, тримайся, не помирай, батько передає привіт і так далі.

Я прочитав його п’ятдесят разів поспіль. Гей, зрозумійте мене правильно. Я не мамин мазунчик чи щось таке. Я дорослий чоловік, який час від часу вдягає підгузок (без нього скафандр не одягають). Я вважаю, що ухопитися за лист від мами для мене абсолютно нормально і по-чоловічому. Я ж не якийсь там малюк у поході, що скучив за домом, га?

Звичайно, мені доводиться пертися до марсохода й назад по п’ять разів на день, щоб перевірити пошту. Доправити повідомлення з Землі на Марс вони можуть, а от подолати ще десять метрів до Дому вони не годні. Але втім, я не можу жалітися. Мої шанси пережити це все тепер набагато більші.

Останнє, що я чув – вони вирішили проблему ваги АСМ «Ареса-4». Після посадки тут, вони скинуть термощит, усі штукенції для підтримки життя і кілька порожніх паливних баків. Тоді апарат зможе перенести нас сімох (екіпаж «Ареса-4» і мене) до самого кратера Скіапареллі. Вони вже розробляють для мене програму дослідів на поверхні. Оце круто, га?

До інших новин: я вчу азбуку Морзе. Нащо? на те, що це наша резервна система зв’язку. У NASA подумали, що недобре мати єдиним засобом зв’язку апарат, якому вже кілька десятків років.

Якщо «Пасфайндер» гикнеться, я викладатиму свої повідомлення камінням, щоб у NASA їх бачили через супутники. Відповісти вони не зможуть, але принаймні односторонній зв’язок залишиться. Чому саме азбука Морзе? Тому що камінням простіше викладати крапки й тире, ніж літери.

Паршивий спосіб. Сподіваюсь, він не знадобиться.

Коли завершились усі хімічні реакції, тканину стерилізували й перенесли до чистої кімнати. Там працівник відрізав смужку від краю, розділив її на квадратики й прогнав кожен через послідовність суворих випробувань.

Зі шматка тканини, що пройшов випробування, потім вирізали потрібні форми. Краї складали, зшивали і знову заливали гумою. Працівник з контрольним листком проводив фінальний огляд, роблячи незалежні вимірювання і допускаючи відрізи до подальшого використання.

ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 115

Непрохані консультанти-ботаніки неохоче визнали, що я добре все облаштував. Вони підтвердили, що я матиму досить їжі до сола 900. Маючи це на увазі, в NASA почали продумувати подробиці запуску припасів.

Спочатку, вони відчайдушно працювали над тим, як доправити апарат сюди до сола 400. Але я своєю фермою купив їм ще п’ятсот солів, тож часу в них стало більше.

Вони запустять припаси наступного року, під час Гоманівського вікна, і апарату знадобиться дев’ять місяців, щоб дістатися сюди. Він має прибути десь на сол 856. На борту буде вдосталь їжі, запасний генератор кисню і відновлювач води, а також система зв’язку. Якщо точніше, то не одна, а три. Видно, що вони врахували усі можливості, а також мою звичку вештатися коло антен, які мають зламатися.

Сьогодні отримав першого листа з «Гермеса». Раніше NASA обмежувало прямий зв’язок. Думаю, вони боялися, що я ляпну щось на кшталт: «Ви кинули мене на Марсі, падлюки!». Розумію, що екіпаж не сподівався почути Привида Минулих Місій, але знаєте що? Хотів би я, щоб NASA бодай час від часу не корчило з себе няньку. Хай там як, вони нарешті пропустили один лист від командира:

«Вотні, як ти здогадуєшся, ми дуже зраділи, коли дізналися, що ти вижив. Як особа, відповідальна за те що трапилося, я хотіла б мати спосіб якось допомогти. Але здається, що в NASA розробили хороший план порятунку. Впевнена, що ти і далі виявлятимеш свою неймовірну винахідливість і виберешся звідти. З нетерпінням чекаю нагоди пригостити тебе пивом на Землі.

Льюїс»

Моя відповідь:

«Командире, у тому, що сталося, винен тільки нещасливий збіг обставин, а не ти. Ти зробила правильний вибір і врятувала решту екіпажу. Знаю, що рішення не могло бути простим, але будь-який аналіз подій того дня покаже, що воно виявилося правильним. Доправ решту додому – і я буду щасливий.

Хоч і від пива не відмовлюсь.

Вотні»

Робітники обережно склали тканину і перемістили її в заповнений аргоном герметичний контейнер. Чоловік з контрольним листком приклеїв на нього наліпку: «Проект «Арес-3»; Покриття Дому; Лист AL102».

Посилку перевезли на літак, що повіз її чартерним рейсом на базу ВПС «Едвардс» у Каліфорнії. Літак піднявся незвичайно високо, спалюючи неймовірну кількість палива, щоб забезпечити спокійніший політ.

Після приземлення, контейнер під особливим наглядом обережно перевезли до Пасадени. Звідти його доправили до Центру збору космічних апаратів ЛРР. Впродовж наступних п’яти тижнів інженери в білих комбінезонах складали вантаж місії запуску припасів №309. До нього входили AL102 і ще дванадцять контейнерів з покриттям Дому.

ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 116

Майже пора збирати другий урожай.

Гайда.

Шкода, що немає в мене солом’яного капелюха і підтяжок.

Я успішно пересадив картоплю. Видно, що завдяки системам підтримки життя вартістю в мільярди доларів, на Марсі вродить багатющий урожай. Зараз я вже маю чотири сотні здорових кущів, кожен з яких принесе купу калорій у вигляді бульби до мого вишуканого столу. Ще десяток днів – і вони достигнуть!

Цього разу я їх не садитиму знову. Це вже буде мій запас. Натуральна, органічна картопля марсіянських полів. Таку не кожен день їси, правда?

Вам, певно, цікаво, як я її зберігатиму. На купу скидати її не можна; більша частина зіпсується задовго до того, як я до неї доберуся.