Читати книгу - "Потраплянка на заміну, Літа Най"

– Навіть так, – розширив очі Велл. Потягнувшись у внутрішню кишеню своєї жилетки, він серйозно почав: – Мені потрібні її дані і як я можу з нею зв'язатися.

– Зачекай, – посміхнувшись, я накрила долонею його руку, в якій уже показався записник. – Це поки що секрет. Але обіцяю, ти дізнаєшся про це першим.

– Ловлю вас на слові, – погодився чоловік і, кивнувши на кількох дівчат, які все ще поглядали в мій бік, з легкою усмішкою запитав: – Бачу, у вас виникло ускладнення зі ЗНД.

– ЗНД? – насупившись, перепитала я.

– Зграя надокучливих дівиць, – пошепки відповів Велл.

Мій гучний регіт пронісся величезною залою.

– Давайте ми знайдемо вам такого звіра, до якого вони не відважаться підійти, – задумливо протягнув чоловік. Поклавши мою руку собі на лікоть і, вдивляючись в обличчя гостей, він повільно повів мене кудись.

Ми дійшли до центру зали, де перед нами з'явилася яскрава жінка з пишними формами. Вона одразу ж привернула мою увагу. Скільки б я не вдивлялася в обличчя, все не могла визначити її вік. Розсип зморшок натякав на «досвідченість», але ті флюїди, що линули від неї, просто вражали мене. Впевненість, сила, характер – ось що читалося в її погляді. Та й ефектна зовнішність не поступалася. Вогненно-руде волосся, коротко стриженими кучерявими пасмами обрамляло обличчя об’ємною гривою. Їм під колір була насичено-червона помада і розкішна багряна сукня з глибоким декольте, якому, до слова, могла б позаздрити Памела Андерсон.

Жінка голосно спілкувалася з якимось чоловіком, але варто було їй зауважити наше наближення, легким помахом руки вона відігнала свого залицяльника і з цікавістю почала вивчати мене. Велл уже було відкрив рот, але жінка його випередила:

– Черговий комплемент залиш своїм молоденьким гризеткам. Я й так знаю, що як завжди неймовірна.

– Я навіть і не збирався. Певен, усе це ви вже прочитали в моїх очах, – трохи нахилив голову хлопець і, вказавши на мене, промовив: – Дозвольте представити: міледі Олександра Радемір. А це пані Франсіс Кан.

– Так, любий, далі я сама, – махнула йому жінка і, схопивши мене за руку, потягнула вглиб зали.

Я кинула стривожений погляд на Велла, але він лише підбадьорливо всміхнувся.

– Отож, – почала Франсіс. – Пробіжимося швиденько по основних пунктах. Дрібний підлабузник і пройдисвіт, яким здається на перший погляд Велл, насправді один із найвідданіших людей в оточенні Повелителя. Розумний, кмітливий, знає все і про всіх, а головне – якщо знадобиться, зуміє правильно використати цю інформацію. Елронд Гіріт – його батько і генерал нашої армії. Он він стоїть у чорному камзолі, – вона повернула мою голову в напрямку серйозного чоловіка років п'ятдесяти на вигляд. – Стосунки між ними натягнуті, щоб не сказати неприязні.

– Чому?

– Батько генерал, а син пішов, як називає це Елронд, у посіпаки. Для старого вовка, точніше пса, єдина звитяга для чоловіка – зброя в руках. Поруч із ним другий наш воєначальник, геній стратегії – Ауріон Клорас. Теж емір. Його хранитель кабан.

Я кинула швидкий погляд на другого чоловіка. Він здавався старшим, хоча, можливо, таке враження виникало через великий живіт чоловіка.

– Гадаю, з братом і сестрою Ерайн ти вже маєш бути знайома, – продовжила рівним тоном Франсіс.

– О так, – фиркнула я.

– Не сумніваюся, що Ефа прибігла за першої нагоди й наговорила купу гидоти в її манері.

– У мене імунітет від зміїної отрути, – закотила очі я.

– Це прекрасно, дівчинко. Але будь обережна. У цієї особи підлі методи. Вона на місце дружини Повелителя мітила все життя, а тут несподівано з'явилася ти. Ефа навряд чи поступиться так просто.

– А як щодо її брата? – насупилася я. – Що можна очікувати від нього?

Жінка уважно на мене подивилася, перш ніж відповісти.

– Він ще той гульвіса. Але з Дарлемом вони дружать усе життя.

У цій фразі звучала недомовленість. Вочевидь, висновки повинна була зробити самостійно. Власне, і побоювання в мене були пов'язані з особистим досвідом.

– А он там на дивані розсілася Флорентіна, – закотивши очі, кивнула на дальню стіну Франсіс. – Вона коза. Точніше не вона, а її хранитель. Хоча й вона теж.

Я простежила за її поглядом і побачила шикарну панянку в пишній рожевій сукні, яка зайняла всю канапу. Навколо неї скупчилися ті дівиці, що дошкуляли мені безглуздими розмовами.

– Покровителька пліткарок, – фиркнула жінка, зневажливо дивлячись на Флорентіну. – Ну та годі, – відмахнулася вона, переводячи свій погляд у натовп. – Підемо краще до того, хто насправді заслуговує на увагу.

Ми попрямували до зрілого, але вельми привабливого чоловіка. Його одяг не вписувався в тутешній антураж свята і розкоші, але саме через це він мав ще принадніший вигляд. Біла широка сорочка, що скоріше пасувала б до робітничого класу, а не до місцевих аристократів, чорні штани і темно-синій строгий жакет без зайвих аксесуарів і прикрас. Попри те, що на обличчі чоловіка не було жодної зморшки, довге волосся було повністю сивим. Коли ми підійшли ближче, чоловік лагідно всміхнувся і, нахилившись, поцілував кисть Франсіс.