Читати книгу - "У карнавалі історії. Свідчення, Леонід Плющ"

Вони почали вимагати статистичних даних — на підтвердження моєї тези про погане матеріальне становище робітників і селян.

Я відповів, що у нас в країні потрібних для висновків статистичних даних немає зовсім, що вони засекречені.

— А ви шукали?

— Шукав.

— Де?

— У бібліотеці Академії наук.

Врешті-решт вони все-таки довели мені, що я погано шукав. Я це визнав.

— Дивно, ви ж математик, а не любите використовувати цифри про стан економіки, зарплати і т. д.

— Що ж, допоможіть мені знайти ці дані.

— Що ви, у нас і без цього багато роботи! Ми вам радимо не поспішати з висновками і нічого не писати, поки не вивчите статистики.

Як математик я погодився з відповіддю.

Опісля, скільки я не шукав потрібних даних, так і не знайшов, або ж знаходив надто вже узагальнені цифри, які не дають змоги вивчити розрив в оплаті праці чиновників, робітників і селян.

Все-таки знайшов деякі кумедні речі у методах радянської статистики. Наприклад, виявилось, що у США виробництво цукру не лише не зросло, але й знизилось. Я зібрав довідки. Справді, цифри не брешуть: американці досягнули рівня виробництва цукру, який потрібен для задоволення потреб населення.

Темпи паровозобудування у СРСР набагато вищі, ніж на Заході, тому що там перейшли на… тепловози, на електровози і тому, що більшість населення надає перевагу автомобілям.

Коли говорять про зменшення злочинності, то наводять, мабуть, правильний відсоток. Вся сіль у тому, що за точку відліку беруть післявоєнне десятиліття з типовим для воєнного і післявоєнного часу високим рівнем бандитизму, крадіжок, спекуляцій, хуліганства і т. д. Вказують тільки відсоток, а не кількість злочинців. (Проте ніщо їм не перешкоджає публікувати дві відмінні одна від одної статистики: одна для ЦК, Верховної Ради, Ради Міністрів, КДБ і МВС, інша — для народу і закордону.)

Після розмови в КДБ у лабораторії відбулись збори. Тут не доводили, що я не маю рації по суті, — з цим мовчки погоджувались, або ж не цікавились, — а говорили про безглуздість таких листів, про загрозу для всієї лабораторії, про те, що кожному треба займатись своїми професійними справами, а не лізти в ті галузі, в яких ти дилетант. Тоді я поставив питання про семінари й політзаняття.

— Але ж як пропагандист ти не виступаєш проти влади? Ми будемо наполягати перед КДБ, щоб тебе залишили пропагандистом.

Всі бачили парадокс — я, єдиний марксист у лабораторії (не вважати ж за марксиста члена партії, він просто не цікавився ідеологією), — і єдиний неблагонадійний. Ті, хто розумніший, — підсміювались з цієї ситуації, хто дурніший — дивувався: чого ж мені треба, якщо я визнаю офіційну ідеологію?

Через декілька днів приїхала з Одеси «зв’язківка» Н. Вона розповіла про те, що довело нас до КДБ. Едів батько — прикордонний чин. Коли викрили Берію і Сталіна, він і його співробітники дуже переживали — чи немає і на їхній совісті гріха проти невинних людей? Вони перебирали всі випадки ловлі шпигунів — чи не було серед них «лже-шпигунів». Ось пригадали — і тиждень мучаться. Потім знаходять докази його провини — совість заспокоюється.

Батькова дружина, Едова мачуха, пасинка не любить, бо вважає, що він — невдаха (Ед замість інституту поїхав на цілину, потім працював на заводі).

Наша «зв’язківка» Н. спитала мачуху: «Де Едик?»

— Немає його. А що вам потрібно?

— Я привезла йому листа.

— Давайте, передам.

— Ні, я сама.

Наступного дня Н. передала листа Едові в руки. Той прочитав і залишив у кишені. Мачуха обшукала всі його речі і знайшла листа. Прочитала і віддала батькові. Батько хотів поговорити з Едом, але мачуха наполягала на тому, що віднести листа у КДБ. Батько відмовлявся — мачуха почала дорікати йому за непринциповість. Батько показав листа знайомим з КДБ і вмовив їх провести допит у домашніх умовах.

Вранці Ед прокидається і бачить перед собою батька і двох «у цивільному».

Батько показав листа і заявив, що треба буде його обговорити.

Ед вийшов вмитись і побачив мачуху в сльозах. Розчулився — не сподівався, що мачуха візьме загрозу, що нависла над пасинком, так близько до серця. Але зі слів, що проривались через плач, виявилось, що мачуха плаче від образи на батька. Вона хотіла бути присутньою на допиті, але батько її вигнав. Тоді вона залізла під ліжко, щоб послухати. Її знайшли і змусили вилізти. Невдоволена цікавість запротестувала проти фалократії — сльозами.

Еду на душі стало гидко. Допит став байдужим — на тлі патології батьків загроза потрапити у лапи КДБ здавалась навіть порятунком.

Допитували сім годин, з перервами.

Наступного дня ще 6–7 годин, на цей раз у будинку КДБ.

Питання майже ті самі, що й мені.

Телеграми він мені не посилав. Послали її вони самі — так боялись, що я встигну розповсюдити нашого листа.

У КДБ викликали Н., письменника Федора Андрійовича Діденка, що сидів за Сталіна в таборі. Але нічого нового про мене не дізнались.

Після цієї історії я вирішив ретельніше ставитись до того, що пишу на політичні теми: перевіряти факти, збирати статистичні дані, всебічно вивчати історію партії, марксистську філософію. І писати для самвидаву тільки під псевдонімом — «залягти на дно», як співається у пісні Висоцького.

Перечитав «Державу і революцію» Леніна. Спочатку здавалось, що основне в соціалістичній державі з економічного погляду — оплата за працею, а з політичної — антибюрократичні гарантії (виборність, змінюваність, оплата нижча від середньої робітничої, свобода критики керівних органів) і поступове відмирання держави. Спробував хоча б приблизно підрахувати, скільки народних грошей зжирає безпосередньо партійна верхівка. Виявилось, не так вже й багато. Куди ж іде додаткова вартість? На розширене відтворення, на підготовку війни, на вітер (пропаганда, «мильні бульки» на зразок космічних досягнень, величезні страйки і мала продуктивність праці, нерентабельні підприємства), на поліцейський апарат і т. д.

Я звернувся до Маркса. Найкраще з того, що я читав про необхідність свободи слова, друку, спілок, зборів і т. д. — це статті Маркса. Стало зрозуміло, що ці свободи — політична гарантія від переродження соціалістичної революції.

З «Філософсько-економічних рукописів 1844 р.» Маркса я дізнався, що все, створене людиною, має тенденцію виходити з-під її влади, ставати не лише незалежним від людини, а й чужим, ворожим їй. Це й відчужена ідея, і праця, і всі продукти праці, і