Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Згадай, Мері Горн 📚 - Українською

Читати книгу - "Згадай, Мері Горн"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Згадай" автора Мері Горн. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 85
Перейти на сторінку:
Розділ 23

 

За вечерею була повна тиша. Георгій тільки повернувся з роботи, Катя з універу. Напевно, вони втомилися. Я ж тільки кидала погляди на Макса навпроти. Чому?  Не можу пояснити цього.

- Тат, нам з Камілою потрібно поїхати за місто. Я візьму твою машину.

Мої брови злетіли. Він не хоче поцікавитися, чи я не проти? Звучало це прямісінько так, наче моєї згоди і не потрібно. 

- А з твоєю що?

А дійсно, що не так з машиною Макса? Годину назад ще нормально їхала.

- Лампочка права згоріла.

- Добре. - знизив плечима Георгій.

 - Так просто. - прошепотіла я, але схоже ніхто крім Каті збоку не почув цього.

Після вечері я одягнула пуховик, на дворі і без того було холодно а враховуючи час доби то це підвищувало шанс змерзнути. Макс чекав на мене внизу. Я спустилася і сіла в машину.

- Ти не хотів спитати моєї думки щодо поїздки? - спитала я кидаючи на нього обурливий погляд.

- Ти ж погодилася. Яна і сама тобі написала про мету. Я попросив її про це. Ось і все.

Він був настільки спокійним що мене це почало злити. Я охопила себе руками в спробі не змерзнути. Прихід зими. А це напевно моя найгірша пора року. Була і буде.

- Неможливий. Можливо я не хотіла їхати. - сказала я.

Він хмикнув.

- Я тебе не розумію. Ти поїхала. А зараз кажеш що не хотіла. Можна було сказати про це біля будинку?

Я заплющила свї очі. Це був точно не Макс котрого я знала. Він розсердився на пустому місці.

- А я тебе не розумію. Після аукціону ти не повернувся додому. Вранці мене відвіз Георгій. А сьогодні ти не розмовляєш до мене. Я не розумію причини.

- Ти ж сама сказала що все між нами помилка. - я не стрималася і закотила очі. - Ти сказала триматися тебе подальше і ненавидіти. Я виконую те чого ти захотіла. Не розмовляю, і не шукаю способів перетнутися. В чому проблем? Враження, що ти сама не хочеш чого хочеш.

- Я не це мала на увазі. Я сказала, що наш…поцілунок, це помилка. - я також перейшла на підвищений тон.

- Ну тоді чому ти мене не відштовхнула!? Спочатку відштовхуєш, потім даєш змогу наблизитися а опісля тікаєш сказавши що помилка.

- Не кричи на мене! Ми брат і сестра. Що між нами може бути? Ти сам це маєш розуміти.

- Ми не рідні брат і сестра.

- І що з цього? Наші батьки одружені.  Спочатку я відштовхувала тебе, через це. Потім подумала, що ми можемо стати просто друзями. І поцілунок…він не мав чогось змінити. Я не втікала. Мені потрібно було все обдумати.

- Про що думати, Каміла? Скажи чесно, між нами було щось більше ніж дружба?

Я напружилася. Що він має на увазі? Я вже відповідала на це запитання в перший вечір його прибуття додому.

- Я вже тобі казала.

- Скажи ще раз.

- Ні. Між нами не було нічого. Ми просто сусіди.

У салоні запала тиша а тоді почувся тихий сміх. Я сиділа збоку і повернула голову до Макса. Чому він сміється?

- Знаєш, жахливо знати що тобі брешуть. Тоді я повірив, але не зараз. Після розмови з Стасом, Віктором і Владом я чудово знаю що ми не були просто «сусіди» як ти стверджуєш.

Він сказав це настільки холодно…я повернула голову до вікна авто. На очі накочувалися сльози. Я не могла сказати тієї правди, яку він хотів. Тоді б я точно припустила своєї помилки. Не доказала б всієї історії. А я…я не хотіла повторяти знову ту ж саму. Прикусивши нижню губу я ледь стримала сльози котрі накочувалися на очі.

- Мовчиш? Значить правда?

Я змахнула з очей сльозу та повернулася до Макса.

- Ти знаєш тільки частину. Я не буду повторяти своїх помилок вдруге.

***

Дівич вечір пройшов без пригод, і ось ми уже в будинку за містом і Яна стоїть у своїй весільній сукні. Вона, точно їй личила. Стилісти вже доробили свою роботу та вийшли. Зараз у кімнаті була тільки Роксолана, я та Яна.

- Ну що ж, сподіваюся разом із одруженням ти остаточно не перетворишся на скучну жіночку. - сказала Роксолана посміхаючись.

- Ну не знаю. Я на це також сподіваюся. - дівчина посміхнулася кутиком губ.

- Так дивно…через годину я вже буду не Вихтор а Чернівецька. Завтра прокинуся вже не сама у квартирі а разом із Артемом. Гонки зміняться на будинок та перегляд фільмів із чоловіком.

- Тааак. Тобі не можна плакати - сказала я застережливо побачивши сум у очах Яни. - До того ж Артем не з тих, хто буде дивитися фільми перед телевізором. Твоє життя зміниться. Але деякі зміни тільки до кращого.

Дівчина посміхнулася.

- Знаєш, я рада що ти сьогодні тут зі мною. Наша дружба не була такою у минулому. Але зараз…дякую.

Я посміхнулася. Ми обійнялися. У кімнату зайшов батько Яни і ми з Роксоланою вийшли у коридор. Дівчина спустилася в низ щоб перевірити, чи є вже людина з ЗАКСу. Я сперлася до перил і по тілу пройшли мурахи. Сьогодні на дворі було іще більше холодно. Я з посмішкою розуміла, що мої «побічні дії» відступали і поверталося нормальне життя. Принаймні зараз, у цій довгій сукні рожевого відтінку не було холодно. Локони мого волосся спадали по плечах, макіяж зроблений гримером не був яскравим через що виглядав більш природно. Я подивилася на квітку, причеплену до сукні. Дружка. Моя перша відповідальність. Двері неподалік відчинилися та звідти вийшли хлопці. Сходи були недалеко від мене, і я усвідомила що вони пройдуть повз. І Він пройде повз. Наша розмова з Максом закінчилася в машині і від тоді ми старанно уникаємо один одного. Це було для мене більш ніж неприємно.

- Я гляну тільки одним оком. - сказав Артем наближаючись до дверей і я посміхнувшись стала загородивши йому дорогу.

- Ти знаєш що не можна. Прикмета.

Хлопець скривився.

- До чорта ті прикмети.

Я заперечливо похитала головою. По сходах якраз піднялася Роксолана.

- В низу все готово. А вам, шановний наш наречений якраз туди.

Артем глянув на мене примруживши очі. Я заперечливо похитала головою.

- Максим, я казав уже що в тебе сестра - ходяча енциклопедія. Але хочу іще доповнити, що вона жахливо вперта.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 37 38 39 ... 85
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Згадай, Мері Горн», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Згадай, Мері Горн"