Книги Українською Мовою » 💙 Історичний роман » Минуле поколінь, Павлюк Олександр 📚 - Українською

Читати книгу - "Минуле поколінь, Павлюк Олександр"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Минуле поколінь" автора Павлюк Олександр. Жанр книги: 💙 Історичний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 67
Перейти на сторінку:

- А ви хто є?, - Запитав з недовірою.

- Ми від гетьмана.

- Оо, - Видав тоном набагато прихильнішим, - То оце слухайте, було отак, - Коваль вийшов за двері, компанія дала йому простір, - Залетів один кінний, темно, ніхера не видно, покрутився, - Чоловік жестами повторював суть розповіді, - Щось свиснув, залетіли решта, а в кінці був якийсь начальник певно, офі… Офі…

- Офіцер?, - Здогадався Дмитро.

- Та! Ото влетіли і почалося. В кого хата відкрита, то просто заходили, а в кого закрита, виламували, - Жестикуляція коваля вимусила відійти ще на крок, - Отой офіцер, як ви кажете, верещав! Таґо убить! Теґо спалить!, - Піднімав голос намагаючись передразнити, - Я з малим закрилися, взяв пістоль! Стріляв! Отак!, - Чоловік став в стійку уявляючи, що має зброю в руках, - Пару пристрелили, може вмерли, я не знаю, але не здорові точно.

- Добре, - Іван наважився перервати розповідь, - Це ми зрозуміли. Може хтось вигукував щось конкретно-характерне?

Коваль зробив гримасу, наче намагається згадати, що конкретно-характерного він міг чути.

- Нуу, може. Нє. Згадав! Отой на коні: «Живих не оставлять», отако сказав.

Строгий подивився на Дмитра, потім на Євтима.

- Дякуєм.

Відійшли від будинку, Яким подивився назад і побачив на дахівці сина коваля який схвильовано спостерігав.

- «Живих не оставлять», - Повторив Євтим.

- Це нам мало допоможе, - Сказав Іван, - Кожний другий таке кричить перед нальотом.

- І то правда, - Сказав Дмитро.

Євтим спробував похрустіти спиною.

- Їдьмо назад, - Вимовив з важкістю, зрозумівши, що нічого з того не вийде.

- Їдемо, - Так же сказав Строгий, хоч і пригнічений був зовсім іншим, - Якиме, - Звернувся до хлопця, - Як ся чуєш?

Яким посміхнувся.

- Хочу спати.

Іван засміявся у відповідь.

- Друже мій! Щоб самотужки налетіти на озброєну ватагу солдат, треба мати мужність.

- Це правда, - Гонорова підтвердив Євтим.

- І впевненість, - Добавив Георгій, - Вже я про це знаю.

- Ніч, вогонь, дим. Солдати п’яні, були не готові. Просто обирай кого сікти, не знаю чи є тут моя заслуга.

Іван дивився на Якима.

- Ну, сікти теж треба вміти, - Поплескавши по плечу, - Їдьмо. Відчуваю завтра день буде важким.

Поїхати не встигли, з боку Глухова повернувся Свирид, який супроводжував колону постраждалих.

- Щось дізналися?!, - Запитав гучно, зупиняючи загнаного коня.

- Небагато, - Без інтузіазму відповів Іван.

Свирид спішився й підійшов.

- Тринадцять вбитих селян, шестеро поранені. Інші в стані шоку, - Важко перераховував полковник, - Двадцять чотири вбитих солдата і один офіцер, трьох повели до темниці.

Назріло невелике пригнічення, яке Іван перервав тим, що розповів очевидець.

- Коваль і його син побачили як на середині села появився один вершник, вказав решті виходити, - Євтим випрямив спину, Іван не звертав уваги, продовжував, - Офіцер Корсунов викрикнув: «Живих не оставлять» і тоді почалась різанина.

- Це все?, - Твердо запитав Свирид.

- Так.

Свирид кивнув.

- В любому випадку цю справу направлять до Петербурга, полонені скажуть більше. Ви можете повертатись до казарм, - Свирид подивився на Якима, - Ти залишись, - Яким очікував почути ці слова в осудливому тоні, але не почув.

Залишившись на самоті, Свирид не зводив погляд.

- Будете сердитись?, - Наважився запитати Яким.

Свирид усміхнувся.

- Буду пишатись, - Посміхнувся у відповідь, - Ти міг загинути, міг лишитись калікою, але подвиг, ти вчинив подвиг.

Хлопець не знав, щ відповісти, десь в середині сам не знав що зробив, зате чудово розумів для чого.

- Коли ви вийшли з кабінету гетьмана, в нас була розмова…

- Я знаю, - Перервав полковник, - Ти зміг знайти відповідь на свої питання?

Яким вагався, подивився до згарища села.

- Так.

 

***

Гетьман сидів за своїм столом, в пустій кімнаті. Відчував великий тиск і переживання в середині себе. Сперся ліктями на край столу й кілька хвилин дивився вниз.

Період правління і обов’язки, що тепер стануть причиною постійних клопотань, закарбувались ще кілька десятків років тому, про що тоді він не здогадувався. Як і не хотів визнавати статус держави, який вона має зараз.

Він підняв погляд, відкинув нав’язливі думки, що було буденністю задовго до отримання булави.

Данило Апостол дістав пергамент, взяв перо і занурив його кінчик в каламар. Мить вимірював, де краще починати писати. Почав.

 

«Не маючи на меті образити когось, звинуватити чи заплямувати, я плямую лист чорнилом від новообраного гетьмана Війська Запорозького, Данила Апостола. Церемонія обрання мене на посаду й службу в його величності Петра, я прошу розглянути надзвичайно прикру справу, яка відбулася опісля святкування. Намірно спланована жорстокість до села неподалік міста Глухів, з надзвичайно жорстокою розправою над людьми, які не були повинні в любих запропонованих вами звинуваченнях, повинна понести покарання з боку тих, хто був ініціатором і стояв на чолі остаточного рішення. Доносячи до відома царської величності, я прошу розглянути справу якомога швидше. До листа прикріпляю додаток з чітко описаними подіями в хронологічній послідовності…»

 

Данило зупинився, думав над продовженням, вагався, завершив крапкою. Вкотре занурив перо в каламар і поставив підпис.

1 ... 37 38 39 ... 67
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Минуле поколінь, Павлюк Олександр», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Минуле поколінь, Павлюк Олександр"