Книги Українською Мовою » 💙 Історичний роман » Минуле поколінь, Павлюк Олександр 📚 - Українською

Читати книгу - "Минуле поколінь, Павлюк Олександр"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Минуле поколінь" автора Павлюк Олександр. Жанр книги: 💙 Історичний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 38 39 40 ... 67
Перейти на сторінку:

 

***

Стіни темниці супроводжували коридором, сірі при зведенні й почорнілі роками цегляні фрагменти в перемішку з вирізаним камінням, тусклі лампадки і сирий запах. Стіни увібрали радість випущених, не забуваючи про розпач ув’язнених.

Данило Апостол повільно пройшов кілька пустих камер, тримаючи руки за спиною, дивився вниз. Бачив невеличкі калюжі води й рідко розкидану солому. Дійшов до повороту який вів до катівень, кімнат для допиту.

- Это Корсунов велел!, - Болісний крик лунав усім приміщенням і відлунням за його межами.

Гетьман стояв зовні біля масивних дерев’яних дверей. Почув звук удару по лиці. Сильного удару.

- Это не я!, - Кричав російський солдат, намагаючись зупинити губою кров з рота, - Мы пришли в строй, какие-то мужики принесли водку, - Полонений в розпачі почав плакати.

По підлозі почулось характерне совгання, він знав, що це.

- Нееет!, - Волав солдат.

Глухий звук дійшов до дверей, після якого почався дикий крик. Наручники з шипами.

- Хто віддав наказ Корсунову?, - Повільно й впевнено запитував чоловік з хрипким голосом.

- Не знаю!! Не знаю!!!, - Розпачливий крик все більше переростав у плач.

Наручники закрились щільніше. Крик.

- Корсунов знал! Он знал! Он сразу знал куда вести!!, - Важко дихаючи говорив росіянин, - Он сразу хотел, он предупредил!

Наручники знялись. Чоловік взяв в’язня за горло.

- Він називав імена? Місця, посади?, - Його хриплий голос доповнила лють.

Солдат важко стогнав від болю в руках. І не лише.

- Приведіть жінку!, - Віддаючи команду вартовим, які зразу вийшли з камери й направились коридором.

За кілька хвилин появилась молода жінка в акуратному одязі, вона підійшла до входу і подивилась на Апостола, він помітив її хвилювання і лодонею вказав, що може йти.

Двері знову зачинились.

- Ти вже бачив її, правда? Бачив, - Чоловік змінив голос, зробив його м’якшим, провокативним.

Солдат мовчав.

- Ви впізнаєте в ньому вбивцю свого батька?, - Запитав у жінки, яка кивнула із сльозами на очах.

- Я не…, - Росіянин хотів заперечити, але отримав по правій щоці кулаком. Його взяли за горло.

- Не смій перебивати, - Твердо та їдко говорив чоловік, - Як бачиш, в нас є вагома причина відправити тебе на суд навіть до Петербурга, якщо не назвеш те, що мусиш, - Відпустив горло, - Назвеш - будеш жити, дістанеш помилування, а може навіть волю.

В’язень важко дихав.

- Он кричал, - Забелькотівши, - Кричал на Осечкина!

- Хто такий Осечкин?, - Запитав чоловік не змінюючи тону.

- Вы его со мной вели, - Он живой, белые волосы.

- Чому кричав?

Апостол через двері відчув як його очі звужуються.

- Он… Он написал не то в письме, - Солдат крутив головою через тупу біль, що почала охоплювати все тіло.

Чоловік знову відійшов.

- Ви можете йти, - Звернувся до жінки, - Проведіть пані.

Двері відкрились. Вона вийшла й направилась коридором до виходу в супроводі варти. Гетьман дивився вниз. З камери вивели в’язня, з нього капала кров.

- Перев’яжіть йому рани, щоб не вмер до ночі, - Сказав чоловік зачиняючи двері, - Пане гетьмане, цей допитаний був другим, ми візьмемось за останнього.

- Я чув, - Апостол важко видихнув, - Доповісти мені коли завершите, потрібно допрацювати документ, потрібні докази.

Чоловік в білій неохайній сорочці із закоченими рукавами кивнув, направився до іншого боку коридору. Гетьман повільно пішов до виходу.

Між деревами в яких опало майже все листя, він побачив її. Жінка з темним волоссям тихо плакала прикриваючи лице руками. Гетьман підійшов до неї.

- Сьогодні вночі їх буде страчено. Даю вам слово.

1 ... 38 39 40 ... 67
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Минуле поколінь, Павлюк Олександр», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Минуле поколінь, Павлюк Олександр"