Читати книгу - "Минуле поколінь, Павлюк Олександр"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- І так, панство, - Іван Строгий зачинив двері й поправив новий кафтан, - Наші з вами обов’язки змінилися.
- Оце як ти гарно сказав, «Панство», - Видав Георгій дивлячись на дим від люльки.
- Інший статус. Почну з того, що нас так цікавить.
- А що нас цікавить?, - Продовжив загравати Драга.
- Гроші, - Строгий зробив вигляд наче не помітив насмішки, - Тепер ми фінансуємось з державної казни, а не трьох рахунків від трьох різних осіб, а значить, - Повернувся до Дмитра, - Лише фіксована сума.
Георгій відірвався від куріння й нахилився в кріслі нашорошуючи вуха.
- Саме так, друже, - Строгий знову подивився на побратима, - Ніяких: «А можна більше».
Драга видав саркастичний секундний сміх і ляснув себе по нозі.
- Відтепер доплата буде тільки за заслуги, за рішенням бугалтерії.
- Премія, - Здивовано сказав Дмитро.
- Саме так!
- Шо?, - Драга зморщився.
Чорновода теж нахилився в кріслі.
- Це коли за певні заслуги тобі виплачують більше, - Пояснив Дмитро.
- І скільки гетьман готовий нам заплатити?, - З цікавістю запитав Георгій.
- Кожному по 80 срібних монет на рік.
- Хай буде так, - Дивлячись на Івана, - Тепер давай про то, шо нас цікавить менше, - Повертаючись до спинки крісла й куріння люльки.
- Тепер ми не підпорядковуємось Свириду Глондару, - Вимовив ледь помітним підвищеним тоном, - Тепер ми на офіційній службі Данила Апостола і виконуємо його накази, а ті в свою чергу часто будуть прийматися на радах та зібраннях.
- Іване, - Звернувся Тарас, - А як робота зміниться? Що ми тепер будемо робити?
- Тепер, - Почав пояснювати Строгий, - Лише офіційні справи, ніяких тіньових завдань, все прозоро як вода.
- Не знаю чи тішитися нам з того, - Видав Богдан.
Ватажок підійшов до вільного крісла і мить подумавши, відповів.
- Гадаю тішитися.
Георгій повільно випускав дим від люльки, уважно дивився на Строгого, Дмитро теж. Решта компанії занурилися у власні роздуми.
- Що там з Якимом?, - Раптом запитав Андрій.
Іван вирвався з роздумів.
- Свирид попросив у гетьмана часу.
- Воно не дивно, бачили, що хлопчина зробив біля того села?, - Сказав Драга.
- Він молодий, мусить все добре обмізкувати. Апостол відпустив його, Євтима і Свирида на певний час, а далі він покаже.
Ні пригнічення, ні смутку. Ні радості, на щастя. Лише розуміння.
***
- Гадаю ти робиш правильно, - Сказав Євтим, - Він повинен добре все переварити.
- Ти правий, - Тихо відповів Свирид.
Узвишшя на якому вони стояли, відкривало вид на передмістя Глухова і численні ліси з полями перед ним. Не дивлячись на те, що вибори гетьмана вже пройшли, колон з возами й кіньми ставало лише більше. Охочих почати нове життя в міських стінах не меншало. Євтим досить сильно цьому дивувався, адже як розповів Свириду, проміняти сільке життя на міське вже б не зміг.
- Тобі сподобається мій садок, - Сказав Раптом.
Свирид здивовано повернувся в бік Євтима.
- Садок?
- Садок, - Повторив дідусь, - Там добре ввечері випити, щоб Катерина не побачила.
Свирид глухо засміявся.
- Скажи мені, друже, - Свирид дивився в горизонт, - Ми з тобою іще не піднімали чарку.
- От я про це кажу, - Втішно добавив Євтим, - Відпочинеш місяць-другий, без державних болячок.
Полковник міцніше схопився за віжки коня й легко відкинувся назад.
Середина жовтня була теплішою ніж зазвичай. Дерева повністю змінили колір, піднімались стовпи диму на господарствах, вітер розносив характерний запах спаленої деревини в перемішку з листям.
- Я не знав, що Софія вижила, - Тихо сказав Свирид.
Євтим важко видихнув.
- Нажаль лише вона, - Подивився на полковника, - Мушу тобі сказати, хотів її віддати за сусідського хлопця. Він вивчився, знає толк в господарстві…, - Свирид фірмовим поглядом глянув на Євтима, - Але коли зустрів твого козака, - Дідусь одразу змінив тон, Свирид трохи засміявся, - Сумніви відпали. Такого ще пошукати треба, а в моєму випадку сам прийшов. Любляться вони.
- Та й файно, - Тихо та втішно сказав Глондар, після миті мовчання.
Позаду почувся стукіт копит. Яким.
Свирид з Євтимом повернулись й побачили його в зовсім новому одязі, теплішому й зручнішому як здавалося. Полковник уважно дивився на свого сина. В його пам’яті Яким Глондар був ще малим підлітком, якому довелось покинути рідний дім і тинятися землями в пошуку грошей, нового даху над головою і досвіду. Досвід. Він самотужки увірвався до російського гарнізону, здолав офіцера який пройшов муштру. Він уже не мале хлопча, він впевнене майбутнє, яким полковник колись був і сам.
- Ми б повідомили тобі про від’їзд раніше. Але так склалися обставини, що на господарстві Євтима лишні руки не завадять саме зараз, - Промовив впевненим голосом Свирид.
- Поїдемо тим же шляхом, яким приїхали, - Добавив Євтим.
Яким повільно наблизився до них, шерсть Вереса виблискувала на сонці за хмарами.
- Гетьман позитивно відреагував на ваш від’їзд, - Сказав Яким, гладячи гриву коня.
- В його розпорядженні тепер все те, чим займався я, - Свирид дивився в горизонт, - Нашу відсутність він не помітить, державний апарат запущено, то ж необхідність в заводному ключі відпала, - Перевів погляд на Якима, - Він вражений твоїми вміннями, але погодився на необхідність відпочинку. В тебе ще є час на обдумання рішення.
Яким кивнув. Полковник дивився на нього й відчуваючи не закритий гештальт, продовжив.
- Троє солдатів які вижили, зізналися в намірному скоєнні злочину.
Яким подивився на батька.
- Головним доказом став лист знайдений в кишені третього полоненого, - Свирид потягнувся рукою до невеличкої сумки, дістав кусок паперу й передав Якиму, - Ігор Осечкин, виконував функцію писця в бригаді Корсунова і мав написати звіт про подію.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Минуле поколінь, Павлюк Олександр», після закриття браузера.