Книги Українською Мовою » 💙 Історичний роман » Минуле поколінь, Павлюк Олександр 📚 - Українською

Читати книгу - "Минуле поколінь, Павлюк Олександр"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Минуле поколінь" автора Павлюк Олександр. Жанр книги: 💙 Історичний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 39 40 41 ... 67
Перейти на сторінку:
Розділ 5

- І так, панство, - Іван Строгий зачинив двері й поправив новий кафтан, - Наші з вами обов’язки змінилися.

- Оце як ти гарно сказав, «Панство», - Видав Георгій дивлячись на дим від люльки.

- Інший статус. Почну з того, що нас так цікавить.

- А що нас цікавить?, - Продовжив загравати Драга.

- Гроші, - Строгий зробив вигляд наче не помітив насмішки, - Тепер ми фінансуємось з державної казни, а не трьох рахунків від трьох різних осіб, а значить, - Повернувся до Дмитра, - Лише фіксована сума.

Георгій відірвався від куріння й нахилився в кріслі нашорошуючи вуха.

- Саме так, друже, - Строгий знову подивився на побратима, - Ніяких: «А можна більше».

Драга видав саркастичний секундний сміх і ляснув себе по нозі.

- Відтепер доплата буде тільки за заслуги, за рішенням бугалтерії.

- Премія, - Здивовано сказав Дмитро.

- Саме так!

- Шо?, - Драга зморщився.

Чорновода теж нахилився в кріслі.

- Це коли за певні заслуги тобі виплачують більше, - Пояснив Дмитро.

- І скільки гетьман готовий нам заплатити?, - З цікавістю запитав Георгій.

- Кожному по 80 срібних монет на рік.

- Хай буде так, - Дивлячись на Івана, - Тепер давай про то, шо нас цікавить менше, - Повертаючись до спинки крісла й куріння люльки.

- Тепер ми не підпорядковуємось Свириду Глондару, - Вимовив ледь помітним підвищеним тоном, - Тепер ми на офіційній службі Данила Апостола і виконуємо його накази, а ті в свою чергу часто будуть прийматися на радах та зібраннях.

- Іване, - Звернувся Тарас, - А як робота зміниться? Що ми тепер будемо робити?

- Тепер, - Почав пояснювати Строгий, - Лише офіційні справи, ніяких тіньових завдань, все прозоро як вода.

- Не знаю чи тішитися нам з того, - Видав Богдан.

Ватажок підійшов до вільного крісла і мить подумавши, відповів.

- Гадаю тішитися.

Георгій повільно випускав дим від люльки, уважно дивився на Строгого, Дмитро теж. Решта компанії занурилися у власні роздуми.

- Що там з Якимом?, - Раптом запитав Андрій.

Іван вирвався з роздумів.

- Свирид попросив у гетьмана часу.

- Воно не дивно, бачили, що хлопчина зробив біля того села?, - Сказав Драга.

- Він молодий, мусить все добре обмізкувати. Апостол відпустив його, Євтима і Свирида на певний час, а далі він покаже.

Ні пригнічення, ні смутку. Ні радості, на щастя. Лише розуміння.

 

***

- Гадаю ти робиш правильно, - Сказав Євтим, - Він повинен добре все переварити.

- Ти правий, - Тихо відповів Свирид.

Узвишшя на якому вони стояли, відкривало вид на передмістя Глухова і численні ліси з полями перед ним. Не дивлячись на те, що вибори гетьмана вже пройшли, колон з возами й кіньми ставало лише більше. Охочих почати нове життя в міських стінах не меншало. Євтим досить сильно цьому дивувався, адже як розповів Свириду, проміняти сільке життя на міське вже б не зміг.

- Тобі сподобається мій садок, - Сказав Раптом.

Свирид здивовано повернувся в бік Євтима.

- Садок?

- Садок, - Повторив дідусь, - Там добре ввечері випити, щоб Катерина не побачила.

Свирид глухо засміявся.

- Скажи мені, друже, - Свирид дивився в горизонт, - Ми з тобою іще не піднімали чарку.

- От я про це кажу, - Втішно добавив Євтим, - Відпочинеш місяць-другий, без державних болячок.

Полковник міцніше схопився за віжки коня й легко відкинувся назад.

Середина жовтня була теплішою ніж зазвичай. Дерева повністю змінили колір, піднімались стовпи диму на господарствах, вітер розносив характерний запах спаленої деревини в перемішку з листям.

- Я не знав, що Софія вижила, - Тихо сказав Свирид.

Євтим важко видихнув.

- Нажаль лише вона, - Подивився на полковника, - Мушу тобі сказати, хотів її віддати за сусідського хлопця. Він вивчився, знає толк в господарстві…, - Свирид фірмовим поглядом глянув на Євтима, - Але коли зустрів твого козака, - Дідусь одразу змінив тон, Свирид трохи засміявся, - Сумніви відпали. Такого ще пошукати треба, а в моєму випадку сам прийшов. Любляться вони.

- Та й файно, - Тихо та втішно сказав Глондар, після миті мовчання.

Позаду почувся стукіт копит. Яким.

Свирид з Євтимом повернулись й побачили його в зовсім новому одязі, теплішому й зручнішому як здавалося. Полковник уважно дивився на свого сина. В його пам’яті Яким Глондар був ще малим підлітком, якому довелось покинути рідний дім і тинятися землями в пошуку грошей, нового даху над головою і досвіду. Досвід. Він самотужки увірвався до російського гарнізону, здолав офіцера який пройшов муштру. Він уже не мале хлопча, він впевнене майбутнє, яким полковник колись був і сам.

- Ми б повідомили тобі про від’їзд раніше. Але так склалися обставини, що на господарстві Євтима лишні руки не завадять саме зараз, - Промовив впевненим голосом Свирид.

- Поїдемо тим же шляхом, яким приїхали, - Добавив Євтим.

Яким повільно наблизився до них, шерсть Вереса виблискувала на сонці за хмарами.

- Гетьман позитивно відреагував на ваш від’їзд, - Сказав Яким, гладячи гриву коня.

- В його розпорядженні тепер все те, чим займався я, - Свирид дивився в горизонт, - Нашу відсутність він не помітить, державний апарат запущено, то ж необхідність в заводному ключі відпала, - Перевів погляд на Якима, - Він вражений твоїми вміннями, але погодився на необхідність відпочинку. В тебе ще є час на обдумання рішення.

Яким кивнув. Полковник дивився на нього й відчуваючи не закритий гештальт, продовжив.

- Троє солдатів які вижили, зізналися в намірному скоєнні злочину.

Яким подивився на батька.

- Головним доказом став лист знайдений в кишені третього полоненого, - Свирид потягнувся рукою до невеличкої сумки, дістав кусок паперу й передав Якиму, - Ігор Осечкин, виконував функцію писця в бригаді Корсунова і мав написати звіт про подію.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 39 40 41 ... 67
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Минуле поколінь, Павлюк Олександр», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Минуле поколінь, Павлюк Олександр"