Читати книгу - "Минуле поколінь, Павлюк Олександр"

Яким перевернув листок.

- Проте сприйняв він трохи не правильно і написав все дослівно, а Корсунов мав завдання вчинити різанину й подати її як чистку серед «бунтівного населення».

Дочитавши, Яким, віддав листок.

- Чому вони взяли його з собою?

- Осечкин зізнався, що напився і пішов сам.

Яким подивився вгору.

- Яке рішення прийняв гетьман?

- Всі відповідні докази буде направлено в Петербург, - Свирид знову повернув очі до горизонту, - Він чудово зіграє цим на фоні бардаку при царському дворі й свіжими виборами у нас. Збирається виборювати привілеї.

- І знать погодиться?

- Їй нікуди діватись. Меншиков не визнає своєї помилки перед опозицією, щоб не надати їй фундамент для перевороту. Фактично, зараз ми взмозі обережно маніпулювати.

- Обережно - ключове слово, - Сказав Яким.

Свирид знову подивився на сина й непомітно усміхнувся.

- Панство!, - Раптом сказав Євтим, - Ми з вами їдемо подалі від усіх цих махінацій, - Дідусь заметушився на сідлі,  - Посли, кондатьєри, офіцери, - Роздратовано перераховував, - Треба відпочити. Їдемо!

Свирид з Якимом жартома кивнули.

- Їдемо.

***

Яким був готовий заприсягтися, що більше місяця тому не бачив цих краєвидів. Дерева повністю змінили свій облік, поля позбавились врожаю, а люди отримали хліб. Ледь не через кожну другу хату яку вони проїжали починало крутити носа від запаху свіжоспеченого хліба на заквасках. Що далі від міста, тим людей меншало, та проходячи екватор знову появлялись густозаселені території, що говорило про скору зустріч з новим містом, або містечком.

Ландшафт місцевості змінювався за кожним горбком. Оголяв очам вид на лани й вражав величчю лісових масивів. Поодиноких, могутніх та пишних. Хоч і хрупких перед скорим настанням морозів. Особливо очі зупинялися на високих храмах, кам’яних, дерев’яних, все залежало від статку селян та міщан, а також від вміння майстрів, яке в свою чергу виходило з першого пункту.

Як правило, місце для зведення церков та монастирів обиралося надзвичайно ретельно і супроводжувалося рядом десятків перевірок та підтверджень старожилів. Священнослужителі грали провідну роль в цьому процесі. Матеріали з якого буде збудована споруда дуже часто обиралися з того, що було неподалік, що зменшувало витрати й вирішувало потребу транспортування важких та важкодоступних порід дерева чи каменю.

- В Лелечках, - Почав говорити Євтим, коли вони зупинилися на черговому горбку - Вже зо два роки говорять про те, що треба робити церкву, бо ходимо в сусіднє село.

- Далеко від вас?, - Запитав Свирид даючи своєму коню поскубати трави.

- Далеко, - Ствердив дідусь, - Щоби встигнути на ранкову службу, треба вночі виходити, а вертатися вже під обід чи вечір.

І справді, відсутність храму в селах примушувала селян левову частку часу проводити в дорогах, що дуже часто було посильно лише для молоді. Старші ж люди намагалися знайти віз, та й то, лише на великі свята. Адже дорога небезпечна, а погодні умови важко передбачити. Втім якщо громада знаходила кошт на зведення такої відповідальної споруди, робила це на всіх поривах й великому завзятті.

Не рідко магнати, що володіли землями, повністю спонсорували такі проєкти. Надавали майстрів, архітекторів та домовлялись про інші побутові аспекти, як то харчування, оплата за працю чи місце проживання на час проведення робіт. І хоч ця справа дуже добре оплачувалася, професіонали повинні були брати на себе всю відповідальність в разі прорахунку, компенсуючи збитки вже з власної кишені. То ж на посаду обирались лише вивчені фахівці, або люди із стажем за плечима.

Стиль храмів залежав від періоду та конфесії. Відомо, що на Правобережжі готичний стиль почав з’являтися раніше, а на Лівобережжі появився трохи згодом. На територіях Києва, Чернігова, Полтавщини та інших, набувало популярності козацьке бароко, по українському простий та викликаючий стиль. Гілку, що від нього відділилася називали ще Мазепинським бароко, через вплив на мецинатство по всій території України в періоди гетьманування Івана Мазепи.

Проїжджаючи повз ще одне поселення, заховане між похилих дерев неподалік річки, Яким звернув увагу на чергову зміну. На цей раз в архітектурі житлових будинків та їхніх оздоблень. Стіни будинків зроблені з глини все більше витісняли фасади зроблені з деревини, а розпис набував червоніших барв, втім, такий був не усюди.

Євтим провівши в дорогах мабуть половину свого життя не дивувався такому спостереженню, а для Якима це стало чимось новим. Раніше він не помічав змін ні в одязі, ні в архітектурі, ні в говірці.

- Це не штука, не розуміти, що говорять люди в сусідніх селах, - Говорив дідусь підтягуючи віжки коня, - Десь трава, а десь бздичка, десь лопух, а десь лопушина. Все наверле.

- Наверле?, - Запитав здивовано Свирид.

- Ну це значить, - На мить замовчав, згадуючи, що воно значить, - Навпаки! Во! Догори дриґом, - Євтим зробив характерний жест.

Свирид підняв брови.

Від’їхавши метрів п’ятдесят, показався храм якого вони не помітили на іншому боці. Сонце почало помалу заходити, випало на листя, пробивалося й лягало. Теплим оранжевим кольором. Церква мала не характерні темно-коричневі відтінки з елементами костельного храмобудування. Територія була огороджена й добре доглянута, двері відкриті й з них по одному виходили люди. Яким не втримався, зупинився й кілька хвилин роздивлявся те, що було перед очима. За кілька хвилин Свирид з Євтимом продовжили дорогу дуже неквапливим ходом з розмовою, знаючи, що хлопець швидко їх наздожене, адже це була вже не перша зупинка.

В правому кутку знаходився доволі масивний дуб, не надто високий й дуже розмашистий, коли повивав вітер, з нього один за одним падало листя. Віряни виходячи за мури поверталися й хрестилися. Яким побачив біля дверей дідуся в доволі кволому, але теплому одязі, чорній збитій хутряній шапці, старому кафтані й колісною лірою в руках. Він повільно обійшов вхідні двері й направився до дуба, мить постояв і сів під стовбуром. Погладжуючи бороду, спробував кілька разів покрутити ручкою, видаючи при цьому характерний звук музичного інтрументу.