Читати книгу - "Руйнація, Ріна Бейкер"

   Зустріч з Кайлом подарувала більше запитань, аніж відповідей. Я наче граю у Дженга, - хотіла витягнути один блок, а зрушила собі на голову цілу вежу. 
    В кінці робочого тижня, знову дивлюсь на інструкцію від Кайла, що відкрита на робочому столі, збираючи речі зі столу. Прийом назначено у заміському клубі «Чистилище» (звучить багатообіцяюче). Вбрання та аксесуари буде доставлено під мої двері завтра зранку. Обовʼязкова умова — стійка червона помада та чорні стрілки.  Що ж, сподіваюсь, що з одягу буде щось більше, ніж мережевий комплект та панчохи. Інакше це буде мати такий вигляд, ніби я зібралась на додаткову роботу. 
Телефон вібрує. Знову Шон. Чорт, здається, я йому все пояснила і сотню разів попросила, щоб він тримався від мене подалі. 
    Нехай буде пʼятий пропущений виклик, чи все ж підняти слухавку? 
— Слухаю, — роздратовано відповідаю, вимикаючи монітор. 
— Завтра приїздять мої батьки, нас запрошено на вечерю, — його голос лунає десь далеко. Він розмовляє з автівки. 
— Вітаю. А я тут до чого? — притискаю телефон до плеча і зачиняю двері кабінету. 
— Ти маєш бути присутня, — наче це очевидно, каже чоловік. 
— Нічого собі! Може, скажеш, що я ще маю зробити? - я так вирячила очі, наче він дивиться на мене. — Ти досі не сказав їм про те, що ми більше не разом? 
— Ні, і не збираюся. Тому що, ти досі моя наречена. 
— Якщо тобі так хочеться в це вірити — нехай. Але мене не вплутуй в ці хворі фантазії. 
— Вечеря назначена на сьому, о шостій я за тобою заїду, будь готова. 
— Не витрачай пальне дарма, я нікуди не поїду, — я крокую темним офісом. Всі вже давно пішли додому. 
— О шостій, — наполягає Шон. — Я буду вчасно. 
— Шоне, я…
Чую довгі гудки. Він кинув слухавку. От гівнюк! 
Дорогою додому замовляю доставку, паралельно шукаючи фільм на вечір. Я так втомилася, що заслуговую на гарний відпочинок. Ідеально було б піти завтра на масаж, але мій масажист — чоловік. Я ще не готова перевіряти, як моє тіло реагуватиме на чоловічі доторки, хоча там вони суто професійні.

   Знімаю підбори, і дзвінок у двері бадьоро сповіщає, що моя їжа вже тут. Від очікування шлунок робить пірует. Рисова локшина з куркою в кисло-солодкому соусі — те що треба під фільм про серійного вбивцю. 
Спершу приймаю душ і одягаю теплу піжаму з рожевими качечками — подарунок Мінді, в честь успішного укладання угоди з Кайлом Вествудом. Ох, Мі, знала б ти про іншу угоду з цим чоловіком, то обрала б щось з черепами та перехрещеними кістками. 
   Друга ночі, я вже пів години соваюся ліжком, в спробах знайти зручне положення. Включаю півмісяць, кімната підсвічується його мʼяким жовтим світлом. 
    Варто, чи не варто? Готова, чи не дуже? Хочу, чи лише думаю, що хочу? 
    Хрін з ним, я спробую. Психолог сказав, що мені корисно знову пізнавати себе та своє тіло, так з’явиться більша ймовірність, що я зможу не боятися сексу з реальним партнером, коли до цього дійде. 
    Я тягнусь до шухляди, дістаю фіолетовий вібратор та лубрикант. Не хочу дивитись порно, краще послухаю. Одягаю навушники і після пʼяти хвилин пошуку зупиняю свій вибір на аудіо порно з перевіреним сюжетом. 
   Я звільняюсь від одягу, широко розкинувши ноги на ліжку, і заплющую очі. 
   Тягну повзунок на середину відео, пропускаючи завʼязку сюжету. Глибокий, чоловічий голос лунає прямо в голові. 
— Ти кажеш, що не хочеш мене, люба? Тоді чому продовжуєш дивитись на мій член ось так? — чується звук розстрібнутої блискавки штанів. — Якщо хочеш скуштувати його, то тобі прийдеться гарненько попросити. 
   Я вичавлюю краплю змазки на пальці і розтираю по вульві. Рідина холодна, тілом пробігають мурахи, соски тверднуть. Я дивлюсь на них, вагаючись секунду, але таки обхвачую лівий в руку і починаю прокручувати між пальцями. Тим часом, чоловік в навушниках подовжує стогнати, поки йому смачно смокчуть. Я беру вібратор, і не включаючи проводжу ним, дражнячи.
— Так, хороша дівчинка. Відкрий рот ширше, ось так. Я хочу бачити, як ти це робиш. Глибоко вдихни і видихни. 
   Виконую команду, наче це я приймаю в себе член. Чуються звуки чавкання та глибокий протяжний стогін, це викликає легке збудження. 
   Нарешті наважуюсь вставити в себе кінчик вібратора, він заходить легко, ковзаючи у волозі. Пробую ввести його глибше. Вдається. 
Я вмикаю третій по інтенсивності режим вібрації, і продовжую поступальні рухи, під акомпанемент чоловічого схвалення. Менше, як за три хвилини, мене струшує хвиля легкого оргазму. Намагаюсь прислухатися до свого серця, воно бʼється швидко та голосно. Це не схоже на ті панічні гупання, що були раніше, коли я намагалася цим зайнятися. Широка усмішка розтягує губи. Невже це дійсно сталося? 
   Витягую вібратор і дивлюсь на вологу, що покриває його поверхню. 
— Що ж любий, я знову в ділі. 
Здається, він навіть відповів схвальним підморгуванням.

   Яєчня смакує краще, хліб якийсь хрусткіший, навіть пінка на каві має кращий вигляд, ніж зазвичай. Так, світ, я нарешті змогла кінчити від проникнення, тому цілком маю право пишатися собою та мати гарний настрій зранку. 
   Курʼєр доставив коробку об одинадцятій. Кусаючи яблуко, відкриваю її, 
— Вау! — єдине, що виривається з мого рота, коли я роздивляюсь корсет червоної сукні та чорну маску у вікторіанському стилі.

Я подумав, що це буде занадто гарно, аби пускати тебе так в автівку до незнайомця. Мій водій приїде о шостій і забере тебе.  
🌙
   Дякую, Кайле, наче твій водій не буде для мене незнайомцем. 
   У що я ввʼязалася?

    Як виявилося, затягнути корсет самостійно — ще та задача з зірочкою, але нитки натягнуті та завʼязані неохайним бантиком на спині. Ходити по місту в масці, буде занадто екстравагантно, тому беру її з собою. Червона помада лягла на губи, як ніколи чітко та рівно. Завите волосся зібране на потилиці, очі з нездоровим блиском хвилювання, дивляться на мене у відображенні. 
   Дзвінок у двері. Водій?
   Відчиняю і застигаю на місці. 
— Шон? — я дивлюсь на нього здивовано розглядаючи спантеличене обличчя. 
— Ти трішки перестаралася. Це звичайна сімейна вечеря. - каже він, спираючись на одвірок. 
— Взагалі-то, я не змінила свого рішення. 
— Тоді куди ти так вибралася? — його голос роздратований. 
— А це вже не твоє діло, — я посміхаюся, махаючи віями. 
На ньому чорні джинси та сіра сорочка з комірцем-стійкою, зверху накинутий блейзер. 
— Що, бігаєш на побачення? А ти, я бачу, часу не гаєш, — хмурячись промовляє він. 
— Зараз лише ти гаєш мій час. Вибач, я зайнята, мушу йти. 
Я беру маленьку сумочку, кладу туди телефон та готівку. Виштовхуючи колишнього нареченого, зачиняю двері, та крокую коридором до ліфту. Він йде слідом. 
— І хто ж він? 
— Ніл Армстронг, — байдуже кидаю я. 
Чоловік заходить зі мною в ліфт і буравить поглядом. 
— Я його знаю? — запитує він. 
— Соромно не знати, хто такий Ніл Армстронг, Шоне, — закочуючи очі відповіла я, саркастично посміхаючись. 
— Бетані, відповідай на моє запитання! — дратується хлопець. 
— Ні, — знизуючи плечима, кажу я і залишаю ліфт, опиняючись в холі. 
— Ти хочеш, аби я благав, щоб ти пішла зі мною на ту кляту вечерю? Скажи, нехай той довбень обере інший день. 
— Боже збав! Не потрібні мені твої благання, — сміюсь я, не сповільнюючи крок. - А останнє можеш передати своєму батьку. 
   Я виходжу на вулицю, зустрічаючись з потоком свіжого жовтневого повітря, і шукаю очима того самого водія. Шон не йде, кружляючи навколо мене, як гієна. 
— Ти заборгувала мені цю вечерю! — відчайдушно протягує він. 
— Шоне, залиш мене, — роздратовано пирхаю. 
   Він хапає мене за руку і тягне в бік свого авто. 
— Якісь проблеми? — поруч лунає знайомий голос. 
   Я розвертаюсь через плече, округлюючи очі.
— Ні, ми з нареченою самі розберемось. 
— Ріку! — видихаю з повітрям. 
— Відпусти її руку та йди куди йшов, хлопче, —спокійно промовляє Рік. 
   Мій рот відкритий, з нього не злітає ні звуку, здається, я проковтнула язика. 
    Рік. 
    Цілий, живий, неушкоджений. 
    Я вриваюсь з хватки і кидаюсь на шию чоловіка, притискаючись до грудей. 
— Ріку, я така рада тебе бачити, — шепочу йому на вухо. 
— Бет, я скучив, — ледь чутно відповідає він. 
— Я вам не заважаю? — обурюється Шон.
    Я обертаюсь до нього обличчям, складаючи руки на грудях. 
— Взагалі-то так. 
— Бетані, нам час їхати, — вказуючи на стрілки годинника, нагадує Рік. 
    Я йду з ним до тонованого позашляховика, руки трясуться від несподіваної зустрічі. 
— Бетані! — кричить десь позаду Шон. 
    Рік притримує для мене дверцята, і я сідаю на переднє сидіння. 
— Привіт, — каже Рік, займаючи водійське місце. 
— Привіт, — я поправляю поділ сукні. — Вибач, що накинулась, я просто…  я не знала, чи ти живий, ти так раптово зник. У ту ніч… — я затихаю, згадуючи жахливі події. 
— Дякую, що врятувала Брі. Я ніколи не пробачу собі, що був відсутній, — його голос хрипкий. 
— Я думала, що Кайл заподіяв тобі шкоди. 
— Він… він заборонив мені бачитися з тобою, ось і все, — чоловік запускає двигун і ми рушаємо з місця. 
— Тоді чому тебе не було вдома? 
— Я перевозив речі Брі до своєї сестри. Вона живе з чоловіком та двома дітьми в Луїзіані. Брі зараз з ними, поки я не придумаю, як зробити так, аби ми могли бути поруч. Зараз їй не дуже безпечно знаходитися зі мною. 
— З нею все гаразд? — я чіпляюся пальцями в шкіряний підлокітник. 
— Так, — він широко усміхнувся. — Мені вдалося переконати її, що це був лише сон. Але щось мені підказує, що вона блефує, ніби повірила. 
— Я так боялася, що з нею трапилася біда, — я закусила червону губу. 
— Все добре, Бет. Але вона сумує за тобою, і постійно запитує, чи приїдеш ти до неї в гості, — ніяковіє він. 
— Передай, що я теж за нею сумую, — спираючись на спинку крісла, прошу я. 
— Обовʼязково.