Читати книгу - "Руйнація, Ріна Бейкер"

   Всі розсілися на свої місця і приступили до танцю на задніх лапках перед замовниками. Першим почав головний інженер. Далі за списком — моя презентація. Хвилююся більше, ніж мала б. Це має обʼєктивні причини. 
   Ввесь цей час я працювала над цим проєктом і навіть не підозрювала, для кого.    Зуби стислися, дихання стало важким. 
   Я заплющила очі, уявляючи, що розплющивши їх, побачу когось іншого. Все це — лише ігри розуму. Можливо, мені дійсно треба лягти на лікування в стаціонар на тиждень-другий. 
   Ні, це все ще Кайл. І він, бляха, навіть оком не веде в бік виступаючого. Дивиться або у вікно, або на мене. 
— Бетані Гарпер — чудовий молодий спеціаліст, — сказав містер Левінсон. — Вона має свій стиль, який, я впевнений, буде впізнаваний через роки. В неї велике майбутнє. І зараз, вона готова презентувати вам проєкт інтерʼєру, над яким працювала пів року, керуючи командою. 
— Цікаво поглянути, — спираючись ліктями на стіл, сказав Кайл. 
   Намагаючись дивитись куди завгодно, але не на чоловіка, який не зводить з мене очей, я відтворила відпрацьванний текст, продемонструвала всі макети та ескізи, включила відео віртуальної екскурсії поверхом. 
  Здається, всі в захваті. Окрім Кайла. Його обличчя камʼяне та зосереджене. Що ж, здається, я навіть не запорола нічого. Це дивно. В цій ситуації я цілком могла б почати ковтати язик, або плутати слова. 
— Чудово, — сказав один з чоловіків. — Я гадаю, що це саме те, що ми хотіли бачити в цьому готелі. Прекрасна робота, міс Гарпер. 
   Сідниці торкнулися стільця, і от тоді паніка наздогнала мене. Дихати стало важко, серцевий ритм став якимось хаотичним і неправильним. 
— Води? — запитав інший, той, що нижче зростом. 
— Якщо можна, — прошепотіла я. 
   Я зробила два ковтка, але це мало допомогло. Гадаю, треба виколоти декому два ока, аби він так не бурив мене поглядом, і тоді стане легше. 
— Дякую, містере… — з зрозуміла, що не пам’ятаю його імені, а тим паче не знаю прізвища, і зморщила носа. 
— Просто Артур, — з м’якою усмішкою перебив чоловік. 
— Артуре! — гаркнув Кайл. — Не відволікайся від роботи. 
   Повисла гробова тиша, але Бріджит, яку перебили просто посеред речення,  продовжила.

   Дві години тягнулися невимовно довго. Я не могла сидіти, спина боліла від постійної напруги, яку не вдавалося зняти ні водою, ні диханням, ні думкою, що я притисну Кайла до стіни і запитаю про все, що мене цікавить. 
   І от, коли всі підвелися і подякували за увагу, голос Кайла долетів до моїх вух. 
— Я хотів би поговорити наодинці з міс Гарпер. Мене не дуже влаштовують певні рішення, — поправляючи годинник на зап’ясті каже він. — Цікаво, чи зможемо ми знайти спільний знаменник. 
— Звісно, звісно. Можете залишатися, — каже бос, але кидає на мене погляд: «якщо що - тебе звільнено просто зараз». 
— Я хотів би продовжити у вашому кабінеті, — звертається чоловік до мене. — Якщо ви не проти, звісно. 
— Так, звісно, прошу за мною, — я піднялася і покрокувала до свого кабінету. 
   На кожні два мої кроки він робив один, не поспішаючи. Погляди всіх в офісі — прикуті до нас. Жінки, що проходять повз дурнувато йому посміхаються. Так і хочеться сказати: «Дівчата, розслабтесь, в нього є кого трахати. Розкішна Жаклін». 
   Я відчиняю двері, запрошуючи його зайти першим, але він тримає їх, вказуючи підборіддям  всередину, пропускаючи мене вперед. 
   Стрімко йду до столу і тримаюсь за його край, щоб не впасти. 
— Милий кабінет, — тихо каже він. 
— Робиш вигляд, що ти тут вперше? — роздратовано повертаюсь я, сідаючи на край столу. 
— Ні, не вперше, — самовдоволено посміхається він. 
— Які ігри ти граєш? До чого були ті троянди? — звужуючи очі запитую я.
— Проста ввічливість, — знизуючи плечима відповідає він. 
— Я маю багато запитань до тебе. 
— Та невже? — дражлива посмішка прикрашає його вродливе обличчя. — І які ж? 
— Чим займався мій батько? Де зараз Брі? Що ти зробив з Ріком? Якого дідька ти слідкуєш за мною? Ти досі спиш з Жаклін? — загинаючи пальці, перелічую я. Раптом, червонію, усвідомлюючи, що останнє запитання мало пролунати лише в моїй голові. 
— Що це? — він примружився і підійшов просто до столу, майже торкаючись до мене. — Ти ревнуєш? — пирхнув чоловік. 
— З чого б мені ревнувати? — кривлюсь я. — Мені байдуже. 
— Але ти поставила запитання. 
— Серед них були інші. Чому не дати відповідь на них? — я дивлюсь на нього знизу вверх. 
— Вони здались мені не такими цікавими, — він заправив пасмо волосся за моє вухо. — Так, я трахаю Жаклін. І якби ти знала, як минула її остання ніч, то, можливо, не ревнувала, але, як мінімум заздрила б їй. 
Моєю спиною пробігли мурахи. 
— Співчуваю цій нещасній всім серцем. 
   Його хрипучий сміх вибухнув в грудях. Кайл закинув голову назад, а я дивилася на його горло, і стримувала непереборне бажання вкусити цього самовдоволеного покидька, прямо там, де пульсує вена. 
— Скажи хоча б, що з Ріком та Брі, — через стиснуті зуби програвала я, роздратовано. 
— Їх долі тебе не обходять, Бетані. 
— Вони живі? — я відчула, як волога наповнює очі. 
   Він довго дивився мені в очі, зважуючи відповідь. 
— Так. Це максимум, що я можу сказати. 
— Добре, — я торкнулась кутиків очей, забираючи сльози, поки вони не покотилися щоками. 
— Чудова робота, — кладучи долоні біля моїх стегон, сказав він. 
— Але ти сказав, що не задоволений. 
— Я не говорив цього. Лише те, що ми маємо поговорити, — дуже близько від мого обличчя прошепотів чоловік з таким знайомим запахом. — За тобою боржок. Не забула? 
— Забудеш тут, — я відхилилася назад, майже спираючись на лікті, аби тримати хоча б якусь дистанцію. 
— Я залишив на твоєму робочому столі файл з адресою, куди тобі потрібно приїхати в суботу. Дрес код і всі деталі прочитаєш, все детально розписано. 
— Я підозрюю, що це має бути операційний халат, аби було зручніше конфіскувати мої органи, які ти продаси на чорному ринку? — дивлячись в його очі випалила я. 
— Майже. Але ти, все ще, любиш драматизувати. 
— Таке вже в мене життя. Драматичне. 
— Побачимось в суботу, — сказав він, кладучи руку на місце, де під спідницею красується тавро, з його губ злетіло схвальне хмикання. 
   Він пішов, а я так і лишилася лежати на столі, важко дихаючи.