Читати книгу - "Руйнація, Ріна Бейкер"

Я готова до презентації на двісті відсотків, останній тиждень тільки те й робила, що ходила в конференц-залу і репетирувала свій виступ. Все має бути добре, я працювала задля цього довго та старанно. 
— Ти точно впевнена, що не хочеш відмовитися від ідеї пити четверту каву за цей ранок? — запитує Мінді, коли Стефані приносить мені чергову порцію еспресо. 
— Якщо чесно, гадаю моє серце вискочить з грудей і без цього. А так, у вчених буде можливість додати мій випадок до вибірки, під час збору статистичних даних, де буде заявлятися, що кофеїн, у великих дозах, згубно впливає на роботу серця, — проговорила я, оглядаючи готові моделі, певно, вдесяте за сьогодні. 
— Відділ маркетингу просив передати, що замість Полла, стратегію просування буде представляти Брі, — каже Стефані. 
— Ну звісно, все, як завжди. Бріана все зробить, а Полл лише повішає медаль собі на груди, — пирхає подруга. 
   І поки вона говорить щось про те, як несправедливо влаштований світ — я чую лише дзвін у вухах. 
   Брі. 
   Це імʼя важким каменем впало на голову, і я усвідомила, що перестала згадувати про рудоволосу дівчинку та її долю. Спершу я думала про неї щогодини, щодня, щотижня, постійно. Проте, за останній місяць настільки зосередилася на своєму психологічному здоров’ї, що й думати забула про те, як склалося життя Ріка та його доньки. 
   Дивні знаки та послання від Кайла припинилися. Дуже дивно, адже це мало б викликати в мене полегшення, натомість стає якось сумно, коли розумію, що остання ниточка тонкого звʼязку обірвалася. Схоже, назавжди. 
   Я лікую тіло та душу, зробила вдома косметичний ремонт, купила новий диван та світильник, що повісила над ліжком. В формі півмісяця. Дідько, це вже якась гіперфіксація. 
   Я лише за декілька днів усвідомила, що обрала не просто так, а підсвідомо бажаючи хоч якось, хоча б десь, бачити Кайла. Він володіє інформацією, яку я маю знати, тому маю непереборне бажання знайти його.    Пошуки стали на паузу після останнього букету. Мене збісила думка, що він міг якимось збоченим чином спостерігати за мною.
А можливо, це лише збіг? Я просто прочитала між рядків те, що хотіла бачити? 
— Ей, годі! — забираючи з моєї руки чашку, сказала Мінді. — Ти хвилину дивилася в стіну! Бет, все готово, не варто так хвилюватися. 
   Я здригнулася, відганяючи зайві думки, що заполонили голову. Зараз я маю зосередитися лише на тому, як зробити так, аби містер Вествуд, наш замовник, залишився задоволений. 
   Сьогодні я одягла чорну спідницю олівець, що обтисла стегна, як друга шкіра, бавовняну білу сорочку з широким комірцем, та класичні туфлі на шпильці. Схожа на офісного працівника, як ніколи. 
   Стримана зібрана зачіска дратує своєю гладкістю, тому роблю свій улюблений акцент, витягуючи дві прядки біля обличчя. Хоч бери, і фотографуй мене для обкладинки Форбс. Заважає лишень одне — я не маю відповідних статків.

— Бетані, маєте прекрасний вигляд, — схвально оглядаючи мене, промовив містер Лівенсон. 
— Дякую, — я потерла спітнілі руки об тканину спідниці. — Дуже хвилююся, — пояснила. 
— Не варто. Мені здалося, що містер Вествуд не мав сумнівів, коли ми скидали йому попередні зразки. Гадаю, що все має бути добре. Він вже має два готелі, і ти зробила дизайн третього в його стилі. 
— А що за готелі? — я підвела брову. —Чому ви раніше не казали? Я б могла спиратися на референси, аби зрозуміти що може йому сподобатися, а що ні. 
— Це було його прохання. Він не хотів, аби ми просто зробили ще один Ретрит, або Катарсис, — знижуючи плечима, пояснив чоловік. — Немає нічого гіршого, аніж робота в межах готових шаблонів. 
— Катарсис — це його готель? — мої брови підскочили до стратосфери. 
— Так. Бувала там? Він розкішний, — чоловік нервово постукав пальцями по столу. - Робота наших конкурентів, до речі. Тому, ми маємо перевершити їх. 
  Я відчула прилив жару до обличчя, наче побачила привид минулого.

   Крізь скло ми побачили, як секретарка веде делегацію, яку очолює вже лисіючий чолов’яга в синьому костюмі. За ним йшло дві жінки та троє чоловіків. Від цих шести людей, можливо, залежить моє майбутнє в стінах цієї компанії. 
   Я маю слово відразу після головного інженера, який має розповісти про всі технічні моменти, особливості конструкції. Про переваги обрати нашу компанію, адже для реалізації цієї задумки, у нас найкращі інженери та будівельники. Вони мають багато досвіду та неймовірно складних, за своєю реалізацією, проєктів. 
    Я відповідаю лише за дизайн інтер’єру. Кожен поверх матиме ідентичні номери. Чим вище, тим розкішніше вони ставатимуть. Добре, що їх всього дванадцять. На останньому з них буде лише два пентхауса, в яких можна буде заблукати. 
   Дах з відкритим басейном - це те, що принесло мені найбільше задоволення. Там я втілювала найсміливіші рішення та ідеї. Хоч би не переборщити.

   На диво, зала порожня, тобто тут лише наші працівники. Тіна, за проханням містера Левінсона, проводить гостям екскурсію нашим офісом, аби переконати, що ми титани на ринку забудовників. 
   Поки всі займають свої місця, я оглядаю макет готелю, що красується в центрі кімнати, насправді розкішний. 
   Підборами набиваю ритм, який дратує боса, що займає чільне місце за столом. Розумію це його погляду. 
   Вдих, видих. Кладу рук на півмісяць, що захований під тканиною. Це стало моїм ритуалом для заспокоєння, нагадуванням, що я сильна та витривала.

   Шестеро людей з привітними усмішками заходять за Тіною, яка відчиняє двері, запрошуючи їх. Ця жінка вміє розслабити та заговорити зуби. Містер Левінсон підводиться і крокує до лисіючого чоловіка, простягаючи руку для привітання. 
— Містере Вествуде, радий нарешті зустрітися з вами, — зʼєднуючи руки в стисканні, каже він. 
— Мені також приємно з вами познайомитись, але я Філіп Пітерс, його права рука в питаннях, що повʼязані з цим готелем. А це мої колеги, — він сказав на кожного з них. — Аманда, наш юрист, — коротко стрижена жінка, середніх років усміхнулася. — Джулія, спеціаліст з оцінки ризиків, — пані в яскравій червоній блузі кивнула головою. — Бен, Патрік та Артур, — троє чоловіків, такі схожі, наче брати, підійшли і потисли руки моєму босу. — Якщо вони схвалять, вважайте, угоду укладено.
— То містер Вествуд не захотів приєднатися? Це означає, що він повністю вам довіряє. Дуже цінно мати таких працівників, — демонструючи зуби, солодко прощебетав містер Левінсон. 
— Ні, він буде тут з хвилини на хвилину. 
   Двері відчинилися, і розкішна брюнетка в червоній сукні привернула всі погляди на себе, цокаючи підборами. 
   За нею, наче тінь, зʼявилася висока постать в класичному чорному костюмі та білій сорочці, закриваючи собою ввесь світ. Мій — так точно. 
   Святі небеса! Щоб ви впали і розбилися! 
   Чорт! 
   Чорт!
   Чорт! 
   Впевненим кроком, за брюнеткою, наче грозова хмара в сонячний день, ступав бісів Кайл. Що віт тут робить!? 
Я перестала відчувати обличчя і кінцівки. 
— В ось і він, містер Вествуд, власною персоною, — сказав хтось 
   Я вже не чула голосів і не бачила нічого, окрім сірих очей, що дивилися прямо на мене. 
Кайл поклав руку на талію жінки і вказуючи на стіл, промовив: 
— Займай місце, Жаклін, розпочинаємо. 
   Цей голос… Наче струм, пройшовся по всій шкірі, півмісяць на стегні запульсував. 
Так ось вона, жінка, яку він трахає? Та сама Жаклін. Я стисла кулаки, нігті врізалися в чутливу шкіру, та навіть це не допомогло сконцентруватися та відвести погляд від них. 
— Містере Вествуде! Приємно нарешті з вами познайомитись! Я Стів Лівенсон, директор…
— Я знаю хто ви, — крижаним голосом перебив чоловік. 
   Я стисла ноги, знову відчуваючи цю напругу, яку він викликає, коли говорить з таким тоном.