Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі, Микола Васильович Гоголь 📚 - Українською

Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі, Микола Васильович Гоголь"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі" автора Микола Васильович Гоголь. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 130
Перейти на сторінку:
у Плюшкіна на всю двірню, скільки її було в домі, були одні тільки чоботи, які мусили завжди перебувати в сінях. Усякий кликаний до панських покоїв звичайно витанцьовував через увесь двір босий, але входячи в сіни, взував чоботи і вже так з’являвся в кімнату. Виходячи з кімнати, він залишав чоботи знову в сінях і рушав знову на власній підошві. Якби хто глянув з віконця осінньої пори, і особливо коли вранці починаються маленькі приморозки, то побачив би, що вся двірня робила такі стрибки, які навряд чи вдасться виробити на театрах найметкішому танцівникові.

— Ось гляньте, батечку, яка пика! — сказав Плюшкін до Чичикова, показуючи пальцем на Прошчине обличчя. — Дурний же, як дерево, а спробуй що-небудь покласти, вмить украде! Ну, чого ти прийшов, дурню? скажи чого? — Тут він зробив невеличку мовчанку, на яку Прошка відповів теж мовчанкою. — Настанови самовар, чуєш? та ось візьми ключа, та віддай Маврі, щоб пішла в комірку: там на полиці є сухар з паски, що привезла Олександра Степанівна, щоб подали його до чаю!.. Стривай, куди ж ти? Дурило! Ну, й дурило ж!.. Біс у тебе в ногах, чи що, свербить? Ти перше вислухай: сухар зверху, мабуть, попсувався трохи, так хай зішкребе його ножем, та кришок не кидає, а віднесе в курник. Та дивись ти, не заходь, брат, у комірку, а то я тебе, знаєш! — березовим віником, щоб смачніше! Ось у тебе тепер добрий апетит, та щоб ще був кращий! Тільки спробуй піти в комірку, а я тим часом з вікна дивитимусь… їм ні в чому не можна довіряти, — казав він далі, звернувшись до Чичикова, після того як Прошка забрався разом зі своїми чобітьми. Слідом за тим він почав і на Чичикова поглядати підозріло. Риси такої незвичайної великодушності почали йому здаватися неймовірними, і він подумав сам собі: «Адже чорт його знає, може, це просто хвалько, як усі ці мотяжки: набреше, набреше, щоб побалакати та напитися чаю, а потім і поїде собі!» А тому з обачності й разом бажаючи дещо випробувати його, сказав він, що непогано б укласти купчу якнайшвидше, бо, мовляв, усяко буває з людьми, сьогодні живий, а завтра й Бог відає.

Чичиков виявив готовість укласти хоч цю ж хвилину й зажадав тільки списка всіх селян.

Це заспокоїло Плюшкіна. Помітно було, що він надумував щось зробити, і дійсно, взявши ключі, наблизився до шафи і, відімкнувши дверці, нишпорив довго між склянками й чашками і нарешті промовив:

— От же не знайдеш, а в мене був славний лікерчик, якщо тільки не випили! народ такі злодії! А ось хіба це не він? — Чичиков побачив у руках його карафку, що вся була в пилу, як у фуфайці. — Ще покійниця робила, — провадив Плюшкін, — мошенниця-ключниця зовсім була його закинула і навіть не заткнула, каналія! Кузьки і всяка погань були поналазили туди, але я все сміття повиймав, і тепер ось чистенька; я вам наллю чарочку.

Але Чичиков подбав відмовитись від такого лікерчика, сказавши, що вже і пив, і їв.

— Пили вже і їли! — сказав Плюшкін. — Та, звичайно, доброго товариства людину хоч де пізнаєш, він не їсть, а ситий; а як отакий який злодійчук, так його скільки не годуй… От хоч би капітан приїде: «Дядечку, каже, дайте чогось поїсти!» А я йому такий дядечко, як він мені дідусь. У себе дома їсти, мабуть, нічого, так от він і тиняється… Так вам же потрібен реєстрик усіх цих дармоїдів? Як же, я ніби знав, усіх їх списав на окремий папірець, щоб при першому поданні ревізії усіх їх викреслити.

Плюшкін надів окуляри й почав ритися в паперах. Розв’язуючи всякі пачки, він почастував гостя таким пилом, що той чхнув. Нарешті витяг папірця всього списаного кругом. Селянські імена всипали його тісно, як мошка. Були там усякі: і Парамонов, і Піменов, і Пантелеймонов, і навіть визирнув якийсь Григорій Доїжджай-не-доїдеш; усіх було понад сто двадцять. Чичиков посміхнувся, побачивши таку численність. Сховавши його в кишеню, він зауважив Плюшкінові, що йому треба буде для укладання купчої приїхати в місто.

— У місто? Та як же? А дім як залишиш? У мене ж народ або злодій, або мошенник: за день так обберуть, що й каптан ні на чому буде повісити.

— Так чи не маєте когось знайомого?

— Та кого ж знайомого? Усі мої знайомі перемерли або роззнайомились… Ах, батечку! як не мати, маю! — скрикнув він. — Адже знайомий сам голова, їздив навіть за старих літ до мене, як не знати! однокоритники були, разом по парканах лазили! як незнайомий? такий вже знайомий!.. Так чи не до нього й написати?

— Та звичайно, до нього!

— Як же, там такий знайомий! у школі були приятелі…

І на цьому дерев’яному обличчі раптом пролинув якийсь теплий промінь, виявилось не почуття, а якийсь блідний відбиток почуття, явище, подібне до несподіваної появи на поверхні вод тонущего, який викликав радісний крик у юрбі, що обступила берег. Але даремно зраділі брати й сестри кидають з берега мотузку й чекають, чи не вирине знову спина або стомлені борнею руки, — поява була остання. Глухо все, і ще страшніша й порожніша стає після того затихла поверхня дзеркальної стихії. Так і обличчя Плюшкіна слідом за почуттям, що на мить пролинуло по ньому, стало ще бездушнішим і ще ницішим.

— Лежала на столі чвертка чистого паперу, — сказав він, — та не знаю, де заподілась: люди в мене такі непутящі! — Тут він почав заглядати і під стіл, і на стіл, нишпорив скрізь і нарешті закричав: «Мавро, а Мавро!» На поклик з’явилась жінка з тарілкою в руках, на якій лежав сухар, уже знайомий читачеві. І між ними відбулася така розмова:

— Де ти поділа, розбійнице, папір?

— Їй-богу, пане, не бачила, опріч невеличкого клаптичка, яким зволили прикрити чарку.

— А от я по очах бачу, що підцупила.

— Та нащо ж би я підцупила? Мені ж користі з нього ніякої; неписьменна я.

— Брешеш, ти занесла паламарчукові: він трохи тямить, так ти йому й занесла.

— Та паламарчук, коли схоче, так дістане собі паперу. Не бачив він вашого клаптика!

— От зажди-но: на Страшному суді чорти припечуть тебе за це залізними гаками! Ось побачиш, що припечуть!

— Та за що ж припікати, коли я не брала

1 ... 37 38 39 ... 130
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі, Микола Васильович Гоголь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі, Микола Васильович Гоголь"