Читати книгу - "Дівчина на одну ніч, Ірина Романовська"

Охоплюю чашку з гарячим чаєм крижаними пальцями та роблю обережний ковток.

— Їж давай, — поставивши на стіл тарілку з підсмаженими тостами, вкритими тонкими шарами вершкового масла та твердим сиром, Маша сідає навпроти. — Не вистачало ще, щоб ти зомліла.

Поки я несміливо жую хрумкий хліб, подруга активно стукає пальцями по своєму планшету. Її обличчя настільки зосереджено, ніби вона зараз вирішує надзвичайно важливу світову проблему. Що, в якомусь сенсі, так і є — вона шукає адреси найближчих лабораторій, в яких зможуть взяти всі необхідні мені аналізи.

— З’їла? — раптом питає вона, відірвавши голову від екрана. — Йди роби тест.

Оминаю поглядом зловісну маленьку коробочку, наче вона раптом може мене з'їсти. Безглуздо, звісно, але саме так я почуваюся.

— Я… я не хочу, — бурмочу несміливо, всередині в черговий раз все стискається від жалюгідного жаху. — Вже все минулося, Маш. Це точно була несвіжа котлета. От зараз я бутерброд проковтнула і мені одразу стало легше.

Подруга настільки сильно примружує повіки, що одразу стає ясно: вона не вірить жодному моєму слову. І не намагається приховати здивування через те, що я все ще намагаюся перед нею вдаватися до безглуздих хитрощів.

— Котлета? — Сарказмом, який дзвенить у її голосі, можна запросто заповнити цілу кімнату. — Ну-ну.

Швидко встає з-за столу та йде до холодильника. Задумливо стоїть біля відкритого двох дверного велетня, щось шукаючи серед заставлених полиць.

— О, — захоплено вигукує і засовує руку кудись усередину холодильника.

Маша повертається до столу з запаяною упаковкою сиру, того самого, який так любить її батько — дорогий французький з пліснявою та травами. Подруга завжди мене ним пригощає, коли я приходжу в гості. Мені, як виявилося, теж до вподоби такі дивні делікатеси.

Але зараз ... тільки-но Маша відкриває герметичне упакування і по кухні миттєво поширюється запах мною обожнюваного сиру, з'їдений пару хвилин тому тост з маслом одразу проситься на вихід.

— Маш… — намагаюся сказати, щоб вона якнайшвидше сховала екзотичний продукт назад у холодильник, але не встигаю.

Накриває нова хвиля нудоти — сильніша за попередню — і я зриваюся з місця. Біжу до ванної кімнати, ледве встигаючи затиснути рота рукою. Здається, ще секунда, і я точно зомлію.

— Пройшло в неї, ага, — чую уїдливий голос подруги за спиною.

Зачиняю двері та спираюся на раковину. Намагаюся проковтнути їдку жовч, що обпалює горло. Дихаю носом, намагаючись заспокоїтися.

Змочую руки холодною водою і витирають ними чоло, шию.

Начебто попустило.

Коли остаточно приходжу до тями, то насмілююся висунути ніс у коридор. Маша стоїть під дверима, схрестивши руки на грудях. Дивиться на мене з докором.

— Роби вже цей тест, не дратуй мене, — вона запихає в мої тремтячі руки коробку з тестом на вагітність та штовхає мене назад у ванну кімнату.

— Машуню, — чиню опір, хоча сама розумію, що це безглуздо.

Я маю це зробити. Але мені так страшно.

— Поліно! — суворо перериває мене подруга з таким виглядом, ніби взагалі не збирається більше обговорювати цю тему. — Який сенс зволікати? Самій легше стане, коли побачиш результат.

— Я… — починаю, та одразу ж закриваю рота.

Маша права. Звичайно, вона має рацію. Але це все одно страшно. Що я скажу бабусі?

Гучне повідомлення телефону відриває подругу від тиску на мене, вона починає з кимось активно переписуватись.

— Поль, ну годі вже стояти мов стовп, — глянувши з-під чола, подруга знову звертається до мене. — Сенс відтягувати? Якщо тест виявиться негативним — перестанеш задарма трястись, а якщо навпаки —  потім розбиратимемося.

Тяжко зітхаю, опускаючи очі до невідкритої коробки. 

Час визначитися.